— Безсумнівно, проблема фінансування війни дуже цікава, — сказав він. — Війна ведеться за рахунок одержаних під високий процент позик, що, природно, викликало сильну інфляцію. Заборгованість рейху по короткотермінових позиках у 1943–1944 роках становила понад сто п’ятдесят мільярдів марок, що спричинилося до збільшення обігу паперових грошей майже на десять мільярдів. Це означає…
Та у розмову втрутилася тітка Маріанна. Вона кашлянула. Підняла ліву руку. Люб’язно, але твердо, — а за столом її авторитет повновладної господині визнавав навіть комерційний радник, — сказала:
— Ти, Франц, знаєш, що я не люблю за столом розмов про політику.
— Маєш рацію, — погодився комерційний радник, — тричі маєш рацію! — Він змінив тему розмови. — А як, власне, поживає твій батько? — запитав він Гольта.
Гольт знехотя відповів. Вродлйве обличчя матері скам’яніло.
— Не розумію лише одного, — зауважив комерційний радник. — Адже твій батько — надзвичайно здібний! На що він розраховує у росіян? Він повинен приїхати сюди. Хімічна промисловість має чи не найбільше шансів знову відродитися, хай з допомогою іноземного капіталу, та чи не байдуже? І така людина, як твій батько, повинна б розуміти, які перед ним відкриваються можливості.
Гольт мовчав. Обурений до краю, він подумав: «Батька краще не чіпайте!»
— Він ніколи не був честолюбним, — сказала фрау Гольт. — Завжди був далекий від життя і заклопотаний лише своїми задумами і химерними ідеями. Зрозуміти можливості, які перед ним відкрило життя, у нього майже ніколи не вистачало глузду.
— Зате ти його розуміла чудово, — сухо докинув Гольт, і в його голосі було стільки сарказму, що тітка Маріанна заціпеніла. Та фрау Гольт тільки зневажливо махнула рукою. Комерційний радник розсміявся щиро й весело.
— А що, скуштувала, Тея… Молодь нині вельми прямолінійна, нам слід до цього звикати. Ходім, Вернер, підготуємося до візиту!
Комерційний радник мав намір відрекомендувати племінника трьом старовинним гамбурзьким родинам: Тредеборнам, Геннінгам і Вульфам. «Опель-супер» мчав у напрямку міста.
— Тредеборн — оптовий торговець кавою, — пояснив комерційний радник. — Це стара фірма з хорошою репутацією. Крім того, Тредеборн — акціонер великої фабрики продоволь-чих товарів в Альтоні. Май на увазі, що він трохи дивак: страшенно дбає про сімейну добропорядність і виховує своїх дочок за всіма правилами високої моралі.
Франц обережно вів «опель» крізь автомобільну тисняву гарбурзьких вулиць, не уриваючи розмови.
— Дівчата Тредеборнів користуються великим успіхом, — продовжував він, — особливо молодша! Старшій майже двадцять один, меншій вісімнадцять. Старі Тредеборни живуть дуже відчужено. Найголовніше, щоб ти сподобався дочкам!
— Найголовніше, щоб вони мені сподобались, — сказав Гольт.
Комерційний радник засміявся, але на його обличчі промайнула тінь роздратування.
Тредеборни жили в Георгсвердері. Старий Тредеборн за час цього короткого візиту навіть і не вийшов до гостей. Гольта і його дядька прийняла фрау Тредеборн. Вона налила їм по півчарки вермуту і перекинулася з комерційним радником кількома фразами. Це була сухорлява, безбарвна жінка років сорока п'яти. Пробор посередині голови робив її схожою на стару дівку. З шиї фрау Тредеборн, мов у монашки, звисав срібний хрест на важкому ланцюжку.
— Господь бог оберне важкі часи на кращі,— сказала вона, побожно підкотивши очі під лоба. Взагалі ж у рисах її обличчя просвічувала якась люта неприязнь. Гольт стримано відповів на кілька запитань, та коли в кімнату ввійшли обидві дочки, його летаргію мов рукою зняло.
Вони відразу ж зацікавили Гольта. Дівчата були одного зросту і дуже схожі одна на одну. Розкішне каштанове волосся молодшої, Інгрід, було укладене в високу хитромудру зачіску. Воно відливало червоним золотом. Дівчина опустилася на низенький м’який пуфик поряд з матір’ю, і та з показною ніжністю обняла її за плечі. Гітта, старша, була русява. В обох — великі сірі очі з чорними віями і однаково тендітні руки, крізь шкіру яких просвічували синенькі жилки. У стрункої Інгрід все пишне: волосся, вуста, груди.
Гітта справляла враження пустої дівчини. Вона напівжартома, напівсерйозно негайно ж втягла Гольта в бесіду і, вдаючи з себе розчаровану в усьому людину, заявила, що не має жодних ілюзій. Говорила Гітта пишномовно. Все земне — суєта суєт, світ — ніщо, а тому його слід уникати… При цьому вона час від часу наслідувала побожний тон своєї матері. І в неї, як і в матері, в куточках губів залягли зморшки, що надавали обличчю виразу якоїсь підозріливості й злоби.