Гольт підвівся. Вогонь у каміні погас, в попелі ні жаринки, темно хоч в око стрель, він у темряві навпомацки шукав Уту. Руки натрапили на холодне волосся, на тепле тіло. Ута близько, зовсім поряд. Давно, дуже давно не відчував він її так близько. Він її майже забув. А все, що було між далеким вчора і цією хвилиною, — тільки сон. Гольт знову поклав голову на подушку і заплющив очі.
Усе — тільки сон. Не втрачай лиш віри: який би не був важкий сон, в певний момент він все одно мине, а разом з ним зникне і все те, що гнітило тебе, розстане в темряві, і ти кепкуватимеш над своїми страхами і струснеш їх з себе. Струснеш усі спогади, від яких тобі ставало моторошно, — війну, хаос, трупи в підвалі. І тебе більш не турбуватиме думка, що життя спливає марно, що воно безглуздо загублене від самого початку. І ти більше не терзатимешся тим, що колись і сам згаснеш, розсиплешся на порох, розкладешся, згниєш. Ти цього не бачитимеш, ти звільнишся від усього, тебе вразить сліпота. Колись ні від тебе, ні від твоїх хиб, ні від твоїх істин не лишиться й сліду. Але забудь про це, спи.
7
— Товариство відсахнулось від мене, — сказала Ута. — Після розгрому мене не чіпають, але я більше ніколи не повернуся до людей. Поки не було тебе, я була зовсім самітною. — Голос її бринів монотонно. — Мати померла в тюрмі. Ірена вийшла заміж за американського офіцера, живе в Сполучених Штатах — матінка сімейства, а ханжею вона була завжди.
В каміні завивав вітер, навколо відлюдного будинку шаленіла хурделиця. Зима в горах тривала, морози й холодні віхоли не припинялись, а снігу навалювало чимдалі більше. Гольт і Ута лежали так близько від вогню, що вона могла підкидати в камін дрова, ледве простягнувши руку.
— Від мене відцуралися, — промовила Ута. — Я втекла в Ельзас, до одного французького поміщика, у якого батько в 1940 році був на постої. Поміщик сховав мене. Він зневажав і культуру, і цивілізацію, трохи відставав від часу. Якось дав мені прочитати Толстого. — Ута обернулася до Гольта. — Я прочитала «Сповідь» Толстого, і перед і мною розкрились двері. Я побачила все, що на нас чекає. А ми ж мусимо жити далі.
— Жити далі…— повторив Гольт.
— Ти мене розумієш, — сказала Ута. — Ти думаєш і відчуваєш так само, як і я. Ти ніде не почував себе по-справжньому вдома, твоя родина була тобі завжди огидна. Тому ти так завчасно і втік від неї.
— Це була дитяча легковажність, — заперечив Гольт. — Ти ж сама називала це романтикою, фальшивою романтикою…
— Ні, не легковажність! — переконливо сказала Ута. — Ти відчув, які пусті й порочні ті люди, від яких ми походимо. Тому ти й утік від них. Ми всі мусимо тікати від них світ за очі, бо інакше почнемо й самі розкладатися. Війна позбавила нас коріння, і зараз ми… Як там говорив отой Мюллер, про якого ти розповідав мені? Ми декласовані. Хіба ми коли-небудь щось знали, крім страху? Страх перед майбутнім, страх перед одруженням, страх перед закінченням війни, страх перед розумом. Я почувала себе загубленою, самітною, кинутою в життя, відданою на поталу злим силам, і я безпорадно спостерігала, як ламається усе звичне, як розвіюються ідеали і що жодна мрія не здійснюється.
Гольт допитливо глянув Уті в вічі.
— Ти говориш: жити далі. А як?
— З почуттям власної гідності,— промовила Ута. — Мій батько вчив мене завжди жити подвійним життям: зовні бути впевненою, а в душі насолоджуватися передчуттям загибелі. Він сам носив маску і намагався жити з почуттям власної гідності, а довелось хіба що з почуттям власної гідності вмерти.
— Це безумство! — вигукнув Гольт, борючись з чарами її слів. — Адже їм тільки того й треба! Самовладання, вміння тримати себе, а насправді ми були сліпим знаряддям в їхніх руках!
— Бути кувадлом чи молотом, — сказала Ута. — Кувадлом, на якому час виковує нову епоху. — Вона говорила, не розплющуючи очей. — Хто хоче бути молотом, тому нелегко, той мусить змінити своє життя і навчитися ненавидіти те, що любив, а любити те, що ненавидів. Або ж він мусить викинути з голови будь-які роздуми про життя і піти геть від людей. — Вона обернулася, простягла руку і кинула у вогонь поліно. — Перебігти на інший бік або від усього відмовитися, — додала Ута. — Маркс або Швейцер.