Штеффенгаус-син — фірма «Штеффенгаус-молодший, фабрика маринадів і рибних консервів», — білобрисий червонощокий молодик, посміхаючись мов дурник, привітався до обох жінок:
— Шановні пані! От ми й тут. Давненько я у вас не бував, еге ж? Спасибі. Якось даємо собі раду.
Гольт спостеріг, як тітка Маріанна, вищиряючи вставні сліпучо-білі зуби, спорудила на своєму дерев’яному обличчі посмішку, нерухому посмішку маски.
Штеффенгаусу було двадцять чотири роки.
— А весільний подарунок у вас є? — поцікавився він. — Ми вручимо його разом, а потім витрати поділимо навпіл, гаразд?
І справді, як то вони забули про весільний подарунок? Посмішка вмить щезла з обличчя тіточки Маріанни. Та фрау Гольт не втратила самовладання. Вона припинила гладити своїх пуделів і якусь мить сиділа нерухомо, про щось розмірковуючи. Фред Штеффенгаус, якому на вигляд не можна було дати й двадцяти років, пропищав своїм дзвінким хлопчачим голоском:
— Ну гаразд, якось владнаємо!
Фрау Гольт спохватилася:
— Маріанно! Ходімо виберемо щось з твоєї порцеляни.
Штеффенгаус безцеремонно розвалився в кріслі. Гольт поглядав на нього трохи недовірливо. На Штеффенгаусі був темний костюм, з якого він таки здорово виріс, накрохмалена фрачна сорочка з стоячим коміром і чорний бантик. Вигляд він мав кумедний — щось середнє між конфірмантом і старшим офіціантом. Та це його анітрохи не турбувало.
— Знаєте, що, — промовив він, — давайте подзвонимо Тре-деборнам і дізнаємось, що везуть вони, аби не припертись з однаковим подарунком.
Гольт пішов до телефону.
— Що сталося? — озвався в трубці чийсь темпераментний голос. — Ах, це ви, пане Гольт? Ви вже повернулися з подорожі? Ми чекаємо на вас! По сміху, іскрометному сміху Гольт здогадався, що то Інгрід. Тредеборни дарували ящик білого вина, двадцять пляшок.
— До дідька щедрий подарунок, — заявив Штеффенгаус.
Тітка Маріанна принесла обтягнену червоним шовком скриньку і вийняла з неї японську вазу з інкрустацією по лаку.
— А нехай тобі грець! — вигукнув Штеффенгаус. — А що вартий отакий горщик?
Тітка Маріанна при слові «горщик» здригнулася.
— Візьміть цю вазу, — сказала фрау Гольт. — А розрахуєтесь при нагоді з моїм братом.
Надворі на них чекало велике світло-сіре авто. Штеффенгаус в шаленому темпі рушив з місця.
— Це хороший старий «вандерер-24», — пояснив він. — Хіба ви не розумієтесь на марках автомобілів? — Він говорив без упину. — Я служив у авіації, льотчиком-винищувачем. Збив шістнадцять літаків. Нагороджений залізним хрестом першого ступеня. — Він одчайдушно гнав машину навіть тими вулицями, на яких рух був найінтенсивніший. — Якщо хочете пробитися крізь гущу англійців, треба їхати стрімголов, — заявив він. — Американці їздять ще одчайдушніше.
В Георгсвердері, в прихожій Тредеборнів, Гольт і Штеффенгаус були свідками прощання фрау Тредеборн з її дочками. Гольт стояв вражений. На дівчатах були бальні сукні — довгі, аж до підлоги, вечірні туалети з темно-коричневого шовку, строгого крою, з декольте, без рукавів. «О господи, невже й досі існує щось подібне?»
Гольт вклонився, відповів на якесь пусте запитання, а перед його очима, мов на кіноекрані, пропливали картини, що закарбувалися в пам’яті під час мандрів по Німеччині…
Гітта була начебто чимось роздратована. Інгрід сяяла молодістю і свіжістю. Фрау Тредеборн цього разу наділа на шию великий, оздоблений богемським гранатом хрест. Вона просила Гітту пам’ятати, що сказав папа з нагоди сьогоднішньої урочистості. Шлюб — це, мовляв, святая святих і скорше нагода до самозаглиблення і благоговійних роздумів про чудо життя, що вічно відновлюється, аніж привід для розгнузданих пустощів. Промовивши це, фрау взяла в руки хрест, що висів у неї на грудях, осінила ним Гітту, яка з серйозним виразом обличчя покірливо схилила голову і додала:
— Візьми під свій нагляд нашого малого шибеника!
Малий шибеник, тобто Інгрід, при цих словах глипнула на Гольта і безтурботно засміялася.
— Наше сонечко! — прошепотіла фрау Тредеборн.
Гольт з цікавістю придивлявся до Інгрід; йому подобались
Її очі, а найбільше волосся — золотаво-каштанове, густе й пишне. Штеффенгаус, коли вони з Гольтом ставили у багажник ящик з вином, сказав:
— Чудова сім’я ці Тредеборни!
Гольт сидів на задньому сидінні поруч з Інгрід. Близькість дівчини хвилювала його. Нарешті депресія, що не полишала
Гольта протягом останніх днів, зникла. Але він усе ще поводився стримано, в розмові обмежувався лише скупими відповідями. Авто різко загальмувало на перехресті, а потім стрімко звернуло на автостраду. Маленька Тредеборн виявилась веселою і пустотливою дівчиною.