Гольт замовк, розмірковуючи над усім, що було сказано. — По суті, я повинен бути вдячний Гісбертові,— промовив він. — Так, справді. Ваш брат розбудив мене. Він нагадав мені дещо з того, що я в сум’ятті останніх днів майже забув.
— Я поговорю з Гісбертом! Я неодмінно все владнаю! — пообіцяла Аннероза.
Гольт не слухав її. «Людська цілеспрямованість», — згадав він. Так, він майже забув про свій намір більш ніколи не примирятися з дійсністю, а невтомно шукати чогось кращого. Адже і будинок тітки Маріанни, і оця вілла, і автомашини біля під’їзду, і шлейф, і фата, і миртовий вінок, і вбрані у фраки чоловіки — власники фабрик, і церковний радник — усе це не те, чого шукав. Він знову збочив на хибний шлях.
І раптом Гольт зрозумів, що йому робити далі. Він образив Вульфа і не побоїться при нагоді кинути правду в очі й Геннінгу, Штеффенгаусу, дядьку Францу, тітці Маріаниі, дядьку Карлу і матері. Йому плювати на всю оцю компанію. Він знову вирушить у мандри. Куди? Він цього не знає. Але піде звідси геть!
Гольт підвівся. Дружелюбно, хоч і неуважливо кивнув Аннерозі. Він побачив усе у зовсім іншому світлі. Ним оволоділо почуття свободи. Гольт відчув себе на голову вище за оцих людців, бо ж вони йому зовсім байдужі. Йому одному тут не треба ні на кого зважати. Та він ні на кого й не зважав. А зараз треба відшукати маленьку Тредеборн, хай і вона виявить своє ставлення до нього!
У передпокої Гольт натрапив на Штеффенгауса і Геннінга. В руках вони тримали чарки.
— Ще порцію коньяку! — крикнув Штеффенгаус навздогін одній із служниць і заходився лихословити. — Ви лиш погляньте, Гольт! — прошепотів він. — Он там… тітка Бергмана, по батьковій лінії, що не кажіть, а в неї зад, як у кобили… і натягла вузьку спідницю, хе-хе?
— І все ж вона одержала у посаг триста тисяч золотих марок, а це важить більше, ніж зад, — докинув Геннінг.
— А молода? — запитав Гольт, пригублюючи коньяк. — Як вам подобається молода?
Геннінг примружив око.
— Майте милосердя і помовчте! Я то вже знаю, які торги розгорілися навколо цієї корови… Та байдуже, Рольф два роки був командиром батареї, стояв у Парижі. Там він погуляв так, що на все життя вистачить.
— Гляньте ліворуч! — прошепотів Штеффенгаус Гольтові на вухо. — Це кузина Крегера. Вона у вечірній сукні тільки й оживає, бо ж ноги в неї мов колесо…
— Зате її чоловік — неабияке цабе, — вставив Геннінг, — у 1934 році він купив паульзенську яхтову верф в Куксгафені!
— Але сукня просто жах, чи не так? — знову прошепотів Штеффенгаус.
— Тхне старим мотлохом, з якого її витягли, — додав Геннінг.
— Мені здається, що тут все тхне мотлохом, — сказав Гольт.
— От тобі й маєш! — вигукнув Штеффенгаус. — Ви, мабуть, саме переживаєте період революційного фразерства?
Гольт допив свій коньяк.
— Куди поділися сестри Тредеборн?
— Тільки-но фотографувались з молодою у зимовому саду, — відповів Геннінг, — а зараз нагорі, розглядають весільні подарунки.
— Обидві набагато вродливіші за всіх дівчат, які тут є,— сказав Гольт.
— Особливо Інгрід! — додав Штеффенгаус.
— Вам подобається маленька Тредеборн? — запитав Геннінг, по-дружньому беручи Гольта під руку. — Будьте обережні. Ви не знаєте злих язиків цієї публіки. Варто лише трохи потанцювати, як не оберетесь найбезглуздіших пліток, а старий Тредеборн вельми суворий до своїх дочок.
— Вона молода й вродлива, до неї не гріх і позалицятися, — сказав Гольт.
— Який сенс? — запитав Геннінг. — Адже така дівчина, як Інгрід, залишається табу, якщо, звичайно, не маєш наміру з нею одружитися! Коли вам знову стане несила терпіти, подзвоніть мені і ми з вами гульнемо… Здорово тоді вийшло, чи не так? А тут марні намагання — це все дівчата з хороших сімей, перш ніж віддатися, вони повинні одружитись!
Штеффенгаус сказав:
— Одружитися з маленькою Тредеборн не так уже й кепсько. — Він притишив голос. — Але можу закластись, що хто на ній ожениться, матиме добру мороку, доки посадить її на ланцюг, хоч вона й здається тихою та милою. Адже тиха вода греблі рве.
— А ось і вони! — вигукнув Геннінг.
Сестри, тримаючи одна одну під руку, спускались у просторий передпокій. Вони підійшли до молодих людей.
— Ну й кислі ж у вас фізіономії! — сказала Гітта.
— Кислі? Анітрохи! — відповів Гольт. — Ми тут саме трохи плескали язиками про вас. Штеффенгаус вважає, що той, хто одружиться на фрейлейн Інгрід, матиме добру мороку, доки посадить її на ланцюг.