Комерційний радник серйозно, але без тіні недружелюбства сказав:
— Я мушу рішуче застерегти тебе від цього кроку, який призведе до поганих наслідків для тебе. І я найрішучіше не погоджуюсь, що той короткий час, який ти провів у Гамбурзі, дає тобі підстави робити такий нищівний і безапеляційний висновок про своє походження, про свою кров і плоть, і про все, що ти тут говорив.
— Можливо, — відповів Гольт, — що й там, серед інших, я почуватиму себе не краще, ніж тут, серед вас. Можливо, такі люди, як я, приречені завжди лишатися бездомними. Але якщо вже мені судилося вікувати бездомним, то краще жити не у вас в салоні, а у Брігітти у кухні.
Комерційний радник глянув на Гольта.
— Тобі… Тільки, будь ласка, щиро! Тобі так дуже сподобалась ця дівчина? А ми гадали, що Інгрід Тредеборн…
Гольт розреготався і крізь сміх промовив:
— От бачиш, як ми розуміємо один одного! Я хотів сказати тобі, що тріщина пролягла й через цей дім, хотів пояснити, на який бік, до яких людей я перейду. А ти й цього нітрішки не второпав.
— Чому ж ні? Тепер я все збагнув, — сказав комерційний радник. — І взагалі я розумію тебе значно краще, ніж тобі здається. Закуриш? Прошу. — Він простягнув Гольтові запальничку і прикурив сам. — Ти повернувся з війни, — продовжував він, — у твоїй душі після всього, що ти пережив, кипить обурення, бунтарський дух. Цей бунтарський дух робить тобі честь. Він свідчить, що ти людина з характером, що ти піднявся значно вище, ніж це властиво для твого віку. Вернер, я пишаюсь, що у мене такий небіж! Завжди були люди з таким характером, як у тебе, гарячі голови з ясним розумом, вони й пробивали оту бреш у консерватизмі старшого покоління, крізь яку вливалося джерело прогресу. Твоє бунтарство націлене не на що інше, як саме на цей консерватизм. Але… — Комерційний радник підвівся і продовжував повільно й наполегливо. — Складна штука життя, така ж складна, як і вміння жити. Зрілість людини полягає в тому, щоб знайти правильну мірку. Тобі слід навчитися розпізнавати, де кінчається прогрес і де починається підрив основ того суспільства, в якому ми живемо.
— Твої компліменти мені ні до чого, — сказав Гольт. — Тобі не поталанило, саме тут я прочитав Ремарка і багато чому у нього навчився. Там оте бунтарство, про яке ти говориш, не вихлюпується через край, а лишається в прийнятних для тебе межах. Але я не збираюся запитувати в тебе дозволу, в яких межах мені обурюватись! Я піклуюсь не про те, щоб удати з себе оригінальну молоду людину, яка пробиває схвалену суспільством бреш в ім’я того, що ти називаєш прогресом. Від мене до тебе більше немає місточка! — Він глянув в очі комерційному раднику. — Я піду звідси. І жодна людина не в змозі мене затримати.
Комерційний радник рушив до дверей. Чоло його прорізали глибокі зморшки.
— Виспись, — сказав він, трохи задихаючись, так неначе спокій і дружелюбний тон коштували йому фізичного напруження. — Все, що ти тут говорив, я спокійно й неупереджено обміркую. Я не хочу втрачати надію знайти шлях, який був би прийнятний для тебе. Ми ще повернемось з тобою до цієї розмови. — І він причинив за собою двері.
Гольт нерухомо стояв посеред кімнати. Так, він поїде до батька, навіть якщо це буде похід в Каноссу! І він подумав про Гундель, холодно, розсудливо, без ілюзій. Гольт ліг у ліжко. Почуття звільнення і впевненості було в його душі настільки сильне, що він умить заснув сном праведника.
Будильник пробудив Гольта з глибокого цілющого сну. Весь час, поки він готувався до від’їзду, весь час, поки всі помисли його були спрямовані вперед, у невідоме, роздуми про матір не полишали його. Чому його ніколи не єднала з матір’ю дитяча любов? Може, він сам у цьому винен?
Усе, що Гольт одержав від комерційного радника Реннбаха — черевики, сорочки, білизну, — усе це він залишав тут; повісив у шафу костюм, одягнув свій пуловер, ковані чоботи, перефарбовану уніформу. Потім скатав плащ-палатку і накинув на плечі кожушок.