Він мовчки хитнув головою. Тепер йому стало ясно: вона хоче відцуратися минулого.
Гундель усе ще шукала пояснення.
— Настали нові часи, говорить Горст. Багато хто тільки не усвідомлює цього.
«Говорить Горст. Говорить Шнайдерайт».
І раптом у Гольта наче сплила з очей полуда. І в душі в нього заворушилось якесь незнайоме, чуже почуття. Ні, не чуже, тільки він його рідко відчував досі. Грізне почуття… з’явилось — і погасло.
Гольт байдуже і холодно повторив у думці: «Шнайдерайт. Гундель і Шнайдерайт. Ну й гаразд!»
Гундель іще молода. Нехай поки що хилиться до Шнайде-райта. Нехай сьогодні радіє Шнайдерайт. Та ми ще побачимо, хто сміятиметься останній! Гольт ще нічим не виявив себе, досі він тільки плив, куди занесе, плив на хвилях почуттів, сміховинних, нікчемних пристрастей, як, до речі, й щойно перед цим, коли побачив Гундель. Цьому треба покласти край, з почуттями покінчено! Тепер він піде з козиря! За рік складе екзамени на атестат зрілості, а далі університет, вчений ступінь. І ось він уже домігся цього, ось він повертається сюди людиною, яку всі поважають, можливо, навіть доцентом, не приблудою, що невідомо де взявся і з якого може глузувати кожен муляр-підмайстер. І вже бачив, як приходить знову до Гундель: вибирай, мовляв, мене чи його, дивись, хто я такий і хто — отой муляр! Адже ти розумна дівчина, і тобі неважко вибрати!
Гольт посміхнувся.
— Пробач! — сказав він. — Будь певна: я тебе добре розумію. — Він зробив точно розрахований рух рукою, ніби ставлячи крапку. — Отже, будемо добрими друзями. — Він простягнув їй руку.
Гундель усе ще невпевнено, але заспокоєно глянула на нього і потисла йому руку.
Минуло кілька днів. Гольт увечері сидів у себе в мансарді і працював. Хтось постукав. Увійшов Шнайдерайт.
— Перепрошую, — пробасив він. — Мені дуже хотілось іще раз поговорити з вами. Про те ж саме, про що недавно була у нас мова.
Гольт запропонував Шнайдерайтові стілець, а сам вмостився на ліжку. Шнайдерайт сів і вперся руками в коліна.
— Як це було? — почав він. — Ага, ось як: ви несподівано з’явилися в дверях, і я, звичайно, страшенно здивувався. Отже, у вас, таким чином, могло скластись враження, що я не радий вашому поверненню.
— Зовсім навпаки! У мене було враження, що від радості ви себе не тямите.
Шнайдерайт насупився. Потім розсміявся.
— Гаразд! Але тут я міг би додати: нічого дивного, адже… Однак це минулось! Я переконався, що ви того вечора були вельми щирі. Цього я від вас не чекав. І давайте забудемо минуле.
— Згода! — сказав Гольт.
Шнайдерайт задоволено хитнув головою.
— Отже, що мене привело сюди? — продовжував він. — Тепер ми об’єднана організація — «Вільна німецька молодь», у нас багато планів. Чи не хотіли б ви якось завітати до нас? Ми організували гурток шахістів. Самі відбудовуємо зруйнований спортзал. Інколи у нас танці.
Гольт з жалем розвів руками.
— Я хочу за рік скласти екзамени на атестат зрілості. Треба надолужити прогаяне. Шкодую, але кожну вільну хвилину я віддаватиму заняттям.
Шнайдерайт погодився.
— Мене це переконує. Проте, може, у вас пізніше буде більше вільного часу.
— Навряд, — сказав Гольт. Тепер гри в жмурки з нього було досить. Він не хотів мати нічого спільного з цим Шнайдерайтом, а що він не був боягузом, то вирішив сказати про все йому прямо в вічі. Гольт устав.
— Забудемо минуле — адже ви так сказали, правда? — Він говорив холодно, але чемно. — На цьому й поставимо крапку. Мене ваша організація не цікавить. Так само не цікавить мене і ваша персона. Анітрохи.
Шнайдерайт також устав. Обличчя в нього було похмуре.
— Як хочете. — І, не попрощавшись, він вийшов. Клацнув замок, грюкнули двері.
— З цим покінчено, — промовив Гольт і ніби на все одразу махнув рукою: на Шнайдерайта разом з його організацією і на Гундель, котра поки що до неї належала.
Гольт сів за стіл. Лампа лила затишне світло, і було ясно, що коли будували мансарду, то за зразок узяли тісний Бльомів кабінетик. Гольт розкрив латинську граматику.
В будинку стояла тиша, тільки внизу, на першому поверсі, гуділи електромотори.
З
Весняний вечір. Теплий, пестливий вітер, що нагадував фен, віяв з гір на місто і вривався крізь розчинені вікна до Бльома в кімнату. Гольт дивився на вечірнє небо, позолочене призахідним сонцем. Після довгої зими, яка ще навіть в кінці березня лякала морозами, настав привітний, теплий квітень. На околицях міста зацвіли крокуси і жовті нарциси. Зазеленіли ліси.