— Швидше навпаки — надто сильно подобаєшся, — відказав Гольт. — Бачиш, ти ще нічого не розумієш! Це може погано закінчитись для тебе, а я цього не хочу.
— Якщо ми любимо одне одного, все буде гаразд! — переконливо сказала вона. — Тільки ти говориш неправду! Всі мужчини обманюють. Тобі, напевно, подобається інша!
Розповісти їй про Гундель? Вони знали одна одну, менкебергська молодіжна група підтримувала зв’язок із шкільною групою. Так, але ж Гундель хилилась до Шнайдерайта, і хто може Гольтові щось закинути, коли він повернеться до Анжеліки? Гундель не мала на це ані найменшого права.
— Ну от бачиш! — вигукнула Анжеліка. — Отже, таки інша!
Замість відповіді він знов поцілував дівчину, забувши про свій намір уникати її. Але потім схаменувся.
— А тепер тобі пора додому! — сказав він. — Я мушу пильнувати за тобою!
— Досить з мене того, що за мною пильнує бабуся, — заперечила вона і ще міцніше обхопила його руками за шию.
— Будь розсудлива! — прохав він. — Ти ще надто молода! Коли бабуся щось помітить, ми взагалі, чого доброго, не зможемо більш зустрічатись.
— А ми обов’язково знову зустрінемось? — запитала вона.
— Так, — рішуче сказав Гольт.
— Справді, не обманюєш?
— Раз на тиждень по обіді,— пообіцяв він. — Це аж надто багато, щоб бути по-справжньому розсудливим, і надто мало, щоб зовсім утратити розум.
Вони стали зустрічатися регулярно. Інколи ходили в кіно, іншим разом на прогулянку за місто. А що він був мовчазний, вона засипала його запитаннями:
— Скажи, я тобі подобаюсь? Скажи, чому ти до мене такий ласкавий?
— Не питай так багато! — відказував він.
— Скажи, чому ти завжди такий мовчазний і замкнутий?
— Мовчазний і замкнутий? Я цього не помітив!
Він часто довго дивився на неї і, відчуваючи симпатію до неї, з смутком говорив: «Це погано скінчиться!»
Але коли сутеніло і на землю спускався теплий літній вечір, кожна зустріч закінчувалась пестощами і поцілунками.
Настало літо, серед руїн буйним цвітом зацвіли бур’яни. З-за руїн, паркових дерев або сосон близького лісу світив місяць. Там, де річка, залишаючи місто, бігла луками, серед плакучих верб щовечора тьохкав соловейко, і вони слухали його годинами. І Гольту ставало чимдалі важче розлучатися з Анжелікою.
Якось під час великої перерви Готтескнехт відкликав його вбік.
— Послухайте, Гольт. Адже ви не хочете завдати мені прикрості? Я нещодавно бачив, як маленька Баумерт чекала на вас після репетиції хору. Це мені не подобається. Дівчина ще надто молода для вас.
— Ця дівчина, — вперто заперечив Гольт, — підлягає вам тільки в школі. її особисте життя нікого не обходить! На щастя, тепер не ті часи! Але облишмо цю розмову, давайте краще поговоримо про щось інше.
4
Мюллер і фрау Арнольд після закінчення робочого дня сиділи в заводській канцелярії. Мюллер відкинувся на спинку крісла. Виглядав він кепсько. Він був виснажений і водночас збуджений, очі його почервоніли, груди часто піднімалися й опускались.
Фрау Арнольд була у синьому комбінезоні ї, незважаючи на теплий червневий вечір, як і завжди, у хустці, з-під якої вибивалося чорне волосся. Очі вона мала променисті, темно-сині й, напевно, вражала б своєю красою, коли б не оте її непоказне вбрання. Вона сиділа, підперши голову лівою рукою, і щось записувала олівцем у блокноті.
— Ніколи не забувай, що ми, власне, завод сірчаної кислоти, — промовив Мюллер. — Різні дрібниці нам жити не дають, ти це сама побачиш, тільки-но залишишся працювати одна.
— Ти не смієш так говорити! — заперечила фрау Арнольд.
— Одні труднощі приходять на зміну іншим, — продовжував Мюллер. — Завжди пам’ятай про найважливіше. Загально-німецьке Центральне управління навряд чи буде створене. Усе це тісно пов’язане з рейнсько-рурським питанням. Йдеться, по суті, про давню конкуренцію між німецькими і французькими монополіями. А без Центрального управління ми зовсім відрізані від сировинних ресурсів. — Мюллер частіше ніж будь-коли витирав носовичком піт з чола. Ткнувши в рот погаслий недопалок сигари, він вів далі: — Я вже сказав, що ми, власне, завод сірчаної кислоти, яку ми виготовляємо камерним способом. Залишки нашого устаткування я тобі показував. Доктор Бернгард якось пожартував: «Коли б у древньому Єгипті була відома сірчана кислота, її, напевно, виготовляли б саме таким примітивним способом». А Бернгард спеціаліст у цій справі. Він увесь час базікає про якийсь зовсім новий спосіб, про який, видно, десь щось почув. Точно ніхто нічого не знає. А що, коли це не тільки розмови? Коли сірчану кислоту і справді видобувають із… чекай-но! Як це називається… — він простяг руку за портфелем, що лежав на столі,— з кізериту та ангідриту. Цього добра тут досить. Я вже скрізь розвідував, чи справді з нього можна виробляти сірчану кислоту. — Мюллер знову погортав аркуші вузького розпорядника. — Тут увесь виробничий процес, ти мусиш детально вивчити мою кореспонденцію, і завжди тримай цю справу в полі зору, у перспективі вона взагалі найважливіша. Лише коли пройде плебісцит, ми зможемо, нарешті, працювати за планом. Попроси у професора Гольта деякі книжки. Ти побачиш, як багато важить сірчана кислота для народного господарства. — Якусь мить він сидів мовчки, борючись із нападом ядухи, а потім сказав: — Скоро я вже не зможу про все це турбуватись.