Один вагон зійшов з колії, і біля нього зібрався чималий гурт людей. Серед них був і головний інженер, у кожанці, гамашах, із розкуйовдженим волоссям.
Разом з іншими він порався біля кількаметрового грубого залізного важеля, просунутого під вісь вагона. Шнайдерайт мовчки і собі приєднався до них. Усі разом підважили вагон, паровоз смикнув, але марно. Знову й знову лунало: «Ра-зом вго-ру!»
Тільки через годину вагон пощастило поставити на рейки, і довгий состав рушив з місця.
— Прокляття! — вилаявся інженер, невеличкий жилавий чоловік років п’ятдесяти.
Шнайдерайт глянув на свої долоні, червоні від іржі. Вони пішли в напрямі до бараків, інженер попереду, а Шнайдерайт за ним.
— Що тут у вас скоїлося? — запитав Шнайдерайт.
Інженер не відповів.
Вони зайшли в один з бараків. Крізь забруднені шибки пробивалося ранкове сонце.
— Сідай, — сказав інженер. — Поснідаємо. У тебе є що-небудь?
— Що сталося? — знову спитав Шнайдерайт. — Чому брикетний завод підводить нас?
— Може, ти гадаєш, що ми тут спимо? — відказав інженер. — Ми розпочали видобуток, хоча роботи по відкачці води з кар’єрів ще не були закінчені. А заради чого ми пішли на риск? Заради того, щоб ви одержали вугілля! Але я навіть гадки не мав, який великий цей риск.
— Ну, і що сталося? — допитувався Шнайдерайт.
— Уступ, який розроблявся розкришуючим екскаватором, зсунувся, — лаконічно відповів інженер. — Ну, й почалось! Прокляття! П’ять днів, як припинено видобуток. Три дні брикетний завод ще міг працювати за рахунок бункерів, а потім усе стало.
Шнайдерайт ходив туди й назад по маленькій кімнатці.
— Хто ж винен? — запитав він. — Хто несе відповідальність?
— Відповідальність, — повільно промовив інженер, — несу я. І винен також я — недооцінив небезпеку.
Шнайдерайт зупинився.
— Як це могло трапитись?
Інженер нахилився до свого портфеля і поставив на стіл термос.
— В мене немає досвіду відкритих розробок, — відповів він. — Я спеціаліст по підземному видобутку, все своє життя я працював у кам’яновугільних шахтах, причому у найглибших. Але партія послала мене сюди.
— Хочеш вийти сухим із води, чи не так? — зауважив Шнайдерайт. — Винувата у всьому, мовляв, партія.
— Не мели дурниць! — обурився інженер. — Партія сказала мені: «Необхідно розпочати видобуток вугілля, можемо ми це зробити?» Я ретельно все зважив і відповів: «Так». — Він глянув на Шнайдерайта і додав з притиском: — Я зробив помилку, але не міг її передбачити! Я прийняв рішення, бажаючи зробити якнайкраще, я мусив це зробити! Але в мене не було досвіду. Не знав я, що уступ цей так швидко зсунеться. На всьому підприємстві немає людини, котра добре знала б місцеві умови і могла вірно їх оцінити. — Він налив у дві металеві чашки солодової кави.
Шнайдерайт сів.
— Одне слово, не хотів бути надміру обережним, чи не так? — сказав він. — Щиро кажучи, таке могло статись і зі мною. Я захоплююсь Мюллером, який зумів поставити на ноги завод без зривів. Звичайно, у нього під боком професор, а це щось-таки та значить, але ж і професор не має ніякого виробничого досвіду.
Інженер вийняв з портфеля сніданок. Шнайдерайт також розгорнув свої бутерброди, тобто скибочки засмаженого хліба, і захрустів.
— Доводиться затягувати пасок, правда? — сказав інженер. — Цілий день бурчить у животі. Хіба можна вгамувати голод оцим шматком хліба з малясом! Кажуть, що маляс взагалі отруйний!
— Не для мене, — зауважив Шнайдерайт. — Мене годуй хоч мухоморами. Уявляєш собі, коли ми виїжджали, було лише кілька хвилин на третю, а біля м’ясних крамниць уже стояли люди — за ковбасними обрізками.
— Ковбасні обрізки не набагато отруйніші за мухомори, — зауважив інженер, і Шнайдерайт засміявся. — До жнив краще не буде, — продовжував інженер, посьорбуючи каву. — Люди працюють неохоче. Дайте спершу чим напхати шлунок, — кажуть вони.
— Скрізь одне й те саме, — сказав Шнайдерайт і попросив: — А тепер покажи мені екскаватор. Розкажи про нього. Люблю поратися коло машин. Ми, муляри, і досі працюємо, як за часів середньовіччя. От екскаваторник, той дійсно зв’язаний з прогресивними методами виробництва.
Інженер глянув на годинник і сховав свій термос.
— Наш екскаватор дуже застарілий і недосконалий.
— А чи можна буде колись з допомогою машин будувати будинки? — запитав Шнайдерайт.
— Будинки, очевидно, виготовлятимуть на заводах, — відказав інженер.