Надворі туман уже розвіявся. Кар’єр заливало сонячне проміння. Лише з далекого брикетного заводу повз чорний дим і застилав обрій.
— Сьогодні вночі ми знову розпочали видобуток, — сказав інженер. — Останні дні, хай йому дідько, ми працювали, не розгинаючи спини, але вугілля ви одержите.
Коли Мюллер і Шнайдерайт уночі поверталися в місто, грузовик був увесь завантажений ящиками. Фрау Арнольд залишилась на якісь збори у шахтарів, вона мала повернутися вранці поїздом.
Ніч була ясна і тепла. Мюллер з допомогою двох ковдр влаштував собі поміж ящиків більш-менш затишний куточок. Шнайдерайт сидів біля нього і весь час розповідав:
— Екскаватор у них виробляє чотириста кубометрів за зміну. Заввишки він з чотириповерховий будинок. Електроенергії споживає, як цілий район. А це ж застаріла машина, як каже інженер.
— Чому ж ти не лишився там? — запитав Мюллер.
— Інженер також гадає, що хто хоч раз побуває в шахті, той ніколи від неї не відірветься. Адже ти знаєш, що машини — моя слабість. Пам’ятаєш отой невеличкий автомат, що ти розкопав на заводі серед руїн? Як я захоплювався ним. Але який екскаватор! В моїй професії до машин ще далеко. Та інженер…
— Це твоя друга слабість, — сказав Мюллер.
— Він зроблений із зовсім іншого тіста, аніж, скажімо, Бернгард, — відказав Шнайдерайт. — З такими, як він, можна побудувати соціалізм.
Мюллер насилу підвівся.
— Ти мусиш розібратися в цьому протиріччі,— сказав він, — якщо ти знайдеш спільну мову з такими, як Бернгард, то швидше побудуєш соціалізм.
— Такі типи лише гальмують нашу роботу, — заперечив Шнайдерайт. — Візьми для прикладу Гольта: він мені просто в обличчя кидає, що не хоче мати нічого спільного з нами, що його анітрохи не цікавлять наші справи.
Мюллер задумливо відповів:
— Якось я зустрів старого Еберсбаха і, між іншим, запитав у нього про Гольта. Хлопець узяв себе в руки. За короткий час він став кращим учнем з математики, а Еберсбаха в цій галузі не обдуриш. У Гольта є щось хороше в душі, нехай лишень мине якийсь час, якщо, звісно, він не потрапить знов під поганий вплив.
— Все це чудово, — сказав Шнайдерайт. — І все ж у політичному відношенні він — реакціонер.
— А чому ж тоді він не залишився з своїми буржуями в Гамбурзі? — запитав Мюллер. — Війна вибила багатьох людей із звичної колії. Вони зараз у пошуках. Раніше суспільство для них було лише кулісою для власної особи. Сьогодні вони шукають своє місце серед людей. Ми — провідна сила суспільства, і повинні дбати про те, щоб вони знайшли свій шлях і оте своє місце. — Помовчавши, він додав: — Гольтові треба у слушний момент дати «Маніфест». Думаю, що, прочитавши його, він ухопиться за правду, яку там знайде, як утопаючий за рятівний круг.
Якусь мить подумавши, Шнайдерайт відказав:
— Чого це тобі спало на думку говорити з Еберсбахом про Гольта? Ніяк не розумію. Адже в тебе й так роботи доволі.
— Не розумієш… — повторив Мюллер. — Але згодом зрозумієш, безперечно, зрозумієш. Говорити про соціалізм легко, куди важче перетворювати його в дійсність. Для цього потрібні і такі люди, як наш професор, його син, Бльом або Гаген. Хіба я не повторюю тобі завжди: ти повинен йти попереду, але, коли хочеш вести людей за собою, домагайся, щоб вони розуміли тебе, а цього можна досягти тільки тоді, коли ти сам розумітимеш їх. Я тобі уже не раз казав про це…
Приступ ядухи перервав слова Мюллера. Це був жахливий приступ, і Шнайдерайт підтримував Мюллера, щоб якось допомогти йому.
— Годі говорити! Не вигадуй ніяких історій, ти перевтомився…
Приступ минув, залишилась тільки слабість.
— Слухай! — ледве вимовив Мюллер. — Я ще хочу дещо тобі сказати. Соціалізм поки що не стоїть на порядку денному, а коли стане — мене вже не буде. А тому скажу кілька слів, забігаючи наперед. — Він говорив запинаючись. — Послухай мене, послухай старих комуністів! У тебе є мужність, класова свідомість, сила, але зовсім немає досвіду, терпіння, розуміння складності людського характеру. Колись ти будуватимеш соціалізм. Це означає, що ти руйнуватимеш звичний для багатьох людей світ. Не думай, що соціалізм — це твердий порядок, без ніяких недоліків. Багато людей усіма фібрами душі зв’язані із звичним для них укладом і з великими труднощами поривають зв’язки з тим, до чого вони звикли. Але ти будуватимеш соціалізм не лише для того, щоб здійснилась теорія, і не лише для класово свідомих товаришів. Ти будуватимеш соціалізм для всього народу, отже, й для тих, хто зараз вважає, що він їм не потрібний, і для тих, хто його ще не розуміє. Без усіх цих людей ти взагалі не зможеш будувати соціалізм. Тому ти повинен бути вимогливим до людей заради них же самих, і насамперед до себе самого. Водночас тобі треба навчитися розуміти людей і робити все, аби вони також розуміли тебе. Старанно придивляйся, чи розуміють тебе люди, і якщо не розуміють, шукай причину цього і в самому собі. Любов до затишку, інертність, сила звички — ось твої найлютіші внутрішні вороги.