— Тримайте. Коли все це прочитаєте, тоді можна буде сказати, що ви стали на шлях, який веде до теоретичного розуміння усього історичного процесу.
Вдома, у себе в мансарді, Гольт цього разу навіть не брався за шкільні підручники. Він читав Маркса.
…Другого дня він прийшов у траурний, викладений кам'яними плитками зал крематорію і став у кутку, осторонь від людей. Тут відбувалася громадянська панахида по Мюллеру. Офіційні промови не доходили до свідомості Гольта. Лише наприкінці, коли фрау Арнольд сказала кілька слів від себе, він почав прислухатися. Під високим склепінням лункого залу зазвучав «Інтернаціонал».
Досі Гольт ще ніколи не вслухався свідомо у слова пісні. «Чуєш, сурми заграли…» — і він завмер, слухаючи.
Гімн звучав наче сигнал підйому, на який він так довго чекав. Гольту треба було покинути мрії про правду і почати боротьбу за неї.
5
Гольт лежав у шезлонзі, грівся на сонці й читав, коли з-за кущів вийшов Цернік. Він навідувався тепер частіше, — адже до південного передмістя йому було ближче, аніж до Менкеберга.
— Ви навіть не уявляєте, як тут у вас хороше! — говорив він щоразу.
Гольт приніс і йому шезлонг. Цернік сів, витяг окуляри з величезними темними скельцями, надів їх замість звичайних і довго замислено вдивлявся в кущі. Раптом він підхопився і вигукнув:
— Щось не те! Стривайте-но. Ба! Та це ж окуляри для близькості! Вони зараз ні до чого! А для далини я користуюсь оцими. — Він іще раз поміняв окуляри і з задоволенням сказав — Отепер світ має значно конкретніший вигляд. — Він поглянув навколо. — Ви справді не знаєте, як у вас тут гарно! — промовив ще раз, зітхнувши. Інститут бактеріології і серології, яким керував професор Гольт, був зруйнований під час бомбардувань, і тепер його розмістили у розкішній віллі, конфіскованій в одного великого промисловця, що втік до західної зони. Будинок з флігелями стояв посередині великого парку на кілька гектарів. Неподалік були конюшні й гаражі, а крім того, простора оранжерея та одноповерховий кам'яний будиночок. Тут професор обладнав собі лабораторію, робочий кабінет і бібліотеку. Під дахом містилась ванна кімната, невеличка кухня та кілька кімнаток із скошеними стінами, в яких оселилися професор Гольт, його син і Гундель.
Гольт швидко обжився у новій оселі. Його кімната мало відрізнялась од мансарди на заводі, хіба що краєвид з вікна був інший — не територія заводу і заводські труби Менкеберга, а верховіття дерев, пагорби та далекі гори. Вранці за вікном заливалися співом чорні дрозди, а по-сільському тихими вечорами від сусідніх будівель інституту через увесь парк долинав тихенький пронизливий свист.
— Що ж воно таке? Що це так кумедно пищить? — запитав Цернік, почувши свист уперше.
Гольт розсміявся.
— Я зразу теж ніяк не міг до цього звикнути. Це пацюки, білі пацюки, їх тримають в інституті для дослідів.
— Ага! — сказав зацікавлено Цернік. — Пацюки! Тут можна було б провести досліди з дресируванням. — Він повернувся в шезлонзі до Гольта. — Пацюки — надзвичайно розумні тварини. Вони, очевидно, володіють якимсь методом колективного обміну досвідом. Коли б я був Павловим, то провів би досліди й на пацюках. А зараз, власне, слід було б уже зварити каструлю коли. Побільше, і якнайміцнішої! — вигукнув він навздогін Гольтові.— Я сьогодні ще маю намір попрацювати!
В кухні Гольт зіткнувся з Гундель. Прийшовши з роботи, вона побачила, що в саду сидить Цернік, і поставила на вогонь воду.
— Можна й мені трошки посидіти з вами? — запитала вона.
— Коли б на те моя воля, — відказав Гольт, — ти б цілий день сиділа зі мною!
Вона зиркнула в його бік і кинула через плече:
— Авжеж, коли б твоя воля! — й на щоках у неї з'явились ямочки.
Гольт повернувся до Церніка, і той величним жестом вийняв з кишені два квитки.
— Останній симфонічний концерт сезону. П'ята симфонія Брукнера в першому варіанті. Ось вам дві контрамарки. Я знайомий з диригентом.
Гольт одразу ж подумав про Гундель. Сюди, у південне передмістя, Шнайдерайт поки що навідувався рідко. Правда, він побував до переїзду, оглянув приміщення на першому поверсі, потім мансарду і сказав:
— Наймати робітників для ремонту! Дурниці. Ми все зробимо самі!
Він і справді привів у домі все до ладу, допоміг перебратися, й відтоді його тут дуже рідко бачили. Гундель часто ходила на зібрання молодіжної групи, віднедавна вона почала регулярно займатися спортом. Часом вона проводила вечір з Гольтом. Коли стояла гарна погода, вони сиділи в парку. Читали, ліпили свічки з парафіну, розмовляли, оповідали щось одне одному. Тільки тут, за містом, Гольт побачив, чим займається Гундель на дозвіллі, і був уражений. Вона багато читала, причому поглинала не лише твори класиків світової літератури від Бальзака до Толстого, а й спеціальні книжки, що не мали нічого спільного з її роботою, про тварин і рослини. Вона цілий рік звідкись приносила в дім різні квіти і квітучі трави, засушувала їх поміж аркушами промокального паперу в великому Брокгаузі, що стояв у бібліотеці професора Гольта, визначала з допомогою таблиць їх рід і вид, впорядковуючи потроху свій гербарій.