— Але ж через рік — це ще не так швидко! — сказала Анжеліка, і він відчув, що вона йому не вірить.
І от він прийшов на концерт сам. Зал був аж на околиці міста, неподалік від колишнього приміського театру «Вар'єте», у якому виступала театральна трупа і де у цей час сиділа Гундель із Шнайдерайтом. Перед його очима постала картина — схвильована Гундель сидить поряд із Шнайдерайтом.
В залі погасло світло. Заграв оркестр, але Гольт ніяк не міг зосередитися. Він думав про Гундель, і ці думки краяли йому серце. Під час перерви він ходив по фойє і ладен був уже їхати додому.
Але тут він побачив Церніка і полегшено зітхнув. Його настрій, очевидно, підсилювався відчуттям самотності, хоч він і був серед людей. А ось об'явився й Готтескнехт, він нарешті познайомився з Церніком. Гольту без усякого злого заміру кортіло нацькувати їх одного на одного, і для цього досить було кинути репліку про класичні ідеали гуманізму. Але завдяки цьому думки Гольта повернулись до Шіллера, до театру, до Гундель. Та коли до них приєднався ще й старий Еберсбах, Гольт замовк і більше не втручався в розмову.
Еберсбах, цього разу без люльки і у справжніх черевиках, почав знову говорити про свою професуру і про те, що в університеті семінар по філософії веде його давній ворог Лаутріх.
— Якщо вони думають, що я зчинятиму якісь там суперечки з отим… як його… — Він постукав себе пальцем по лобі.
Цернік розсердився на нього за таку байдужість:
— При нагоді ти обов’язково плюнь у його жалюгідну еклектичну юшку, яку він там варить в аудиторіях!
Гольта ця розмова не цікавила, і він вирішив знову пройтися по фойє.
— Зачекайте-но! — гукнув йому навздогін Цернік. — Може, давайте після концерту десь зберемося?
Вони домовились зустрітися на зупинці трамвая.
Гольт, нудьгуючи, походжав по фойє і раптом помітив Каролу Бернгард.
Вона стояла, прихилившись до однієї з колон, у ясно-жовтому платті, легка, тендітна і начебто непомітна, але всі звертали на неї увагу й оглядалися. Вона була одна. Коли Гольт зупинився біля неї, вона злякалась і зблідла.
— Чого ти злякалась, Карола? — промовив він.
Це запитання остаточно збило її з пантелику, і минуло кілька хвилин, перш ніж вона опанувала собою. Він, здається, вивів її з рівноваги, отже, можна припустити, що він їй не байдужий.
— Ти повернувся ще в березні,— промовила нарешті дівчина, і її голос дзвенів не так ясно, як раніше. — Чому ж ти ні разу не подзвонив до мене?
— Не мав часу, — збрехав Гольт. — Я дні і ночі просиджую над книжками. І, крім того, чекав літа. Літо — хороша пора для нас з тобою, влітку можна ходити на прогулянки, а в кінці тижня їздити в гори… Шкода тільки, що соловей уже не співає, соловейка ми прогавили.
Задзеленчав третій дзвінок, до залу почали зачиняти двері.
— Ходім, сядеш біля мене, — сказав Гольт. — Поряд зі мною є вільне місце.
Він повів її в зал.
Після концерту Гольтові не дуже хотілося йти з Церніком з Каролою, провів би її аж у Гогенгорст. Але на трамвайній зупинці Цернік поманив його до себе, і Гольт мусив відрекомендувати їм Каролу. Цернік витріщився на неї, як на чудо. Трамвай підійшов такий переповнений, що тільки Еберсбах та Цернік втислися, а Готтескнехт, Гольт і Карола сіли тільки в наступний, де зустрілися з Гундель та Шнайдерайтом. Готтескнехт, звісно, запросив і їх.
Гольт вже не прагнув відокремитися з Каролою від компанії. Цернік і Еберсбах чекали їх на зупинці. Цернік повів усіх у якийсь погребок. Там він замовив кофейник страшенно дорогої натуральної кави.
— Заохочуєш спекуляцію? — запитав старий Еберсбах і запалив люльку.
Цернік зашарівся й відповів:
— Один ти не заохочуєш, чи не так? Ти, звичайно, ще ні разу не купив собі тютюну на чорному ринку, правда ж?
Еберсбах вийняв з рота люльку.
— Для тебе я, між іншим, «пане професор», мій любий! — Потому він і собі замовив натуральну каву.
Гольт сів біля Кароли. Навпроти нього сиділа Гундель, отже, хотів він того чи ні, мусив дивитись на неї. Вона розмовляла із Шнайдерайтом якось незвично запально і збуджено. Видно, і досі перебувала під враженням від вистави.
На щастя, сьогодні Гольт був не сам. І з якої це речі йому бути завжди самому? На світі є немало людей, яким його товариство буде приємне, от хоча б Каролі.
Карола без упину про щось торохтіла. Вона зверталась тільки до нього, говорила щось про музику, розповідала про Брукнера, про брукнерівську П'яту симфонію, про її перший варіант. Це була легка балаканина, шкода тільки, що вона анітрохи Гольта не цікавила. Але Каролі досить було і вдаваного інтересу, бо ж Гольтова увага була спрямована на Гундель, на Шнайдерайта, на розмову, яка зав’язувалась по той бік столу. Шнайдерайт пожартував, звичайно, він тільки пожартував: