Навіть життя Гольта взимку ускладнилось. У школі опалювалось тільки кілька кімнат, у яких позмінно навчалися випускні класи. Навчання в інших класах припинилось.
Чим довше Гольт не бачив фрау Арнольд, тим сильніше вона полонила йому уяву. Досі він дивувався цільності її натури, отому її, «що я говорю, те й думаю», узгодженості її мислення, почуттів і вчинків. Тепер він довідався про разюче протиріччя: наскільки сильна вона була в своїх переконаннях у роботі, настільки ж нерішуча, безвільна і слабка виявилась у особистому житті.
Вона була слабка, як усі жінки. Тільки через жіночу слабкість вона відчувала себе винуватою перед цим чоловіком. Безперечно, і їй хотілося бути упокореною, і цей чоловік так спритно покорив її, що вона почувала себе зобов’язаною і служила йому, як панові. Він користався з її слабкості; чоловіки завжди користаються із слабкості жінки. Гольтові давно слід було випробувати свою силу. Задля неї самої. Авжеж, і задля неї… Він і так, мабуть, надто довго вагався. Хіба вона сама не йшла йому назустріч? Хіба не називала його Вернером і в розмові не клала довірливо свою руку на його? Він довго ніяк не міг позбутися безглуздого почуття підлеглості їй. Так, він не скористався з усіх тих знаків… Він сам собі дивувався. Надто довго змушував він фрау Арнольд чекати!
Наближалось 11 січня, день його народження, і фрау Арнольд будь-що мусила знайти для нього час! Але увечері напередодні, коли він вийшов із школи, в парку на нього чекала Анжеліка.
Хто зна, скільки вона чекала його на лютому холоді, у волоссі в неї виблискували кристали снігу. Пальто теж було запорошене снігом.
— Я дала собі слово не набридати тобі більше, — сказала вона, боязко зиркаючи на нього, — але навіщо ти прислав роман про Трістана й Ізольду, від нього стало ще гірше…
Коли вона це говорила, її завжди таке жваве обличчя було бліде й непорушне, голос глухий, а в погляді світилось одне тільки німе прохання… І в його серці знову заворушилось бажання стати іншим, щоб мати змогу віддячити цій дівчині за її почуття. Він ухопив її за руку.
— Зима — погана пора! Хіба в таку холоднечу всидиш десь на лавці?
Не дивлячись на нього, Анжеліка сказала:
— Ну, тоді ходімо до мене! Бабуся сьогодні пере й раніше десяти не повернеться.
— Ти з глузду з’їхала! — вигукнув він.
Вдома Гольт намагався тверезо обміркувати, як жити далі. Він дозволив Церніку загнати себе на слизьке, переконати себе в тому, що в нього пливе земля під ногами, ба навіть що він летить у прірву. Отже, не було більше рації турбуватися про себе і про своє життя. Щоб знову відчути твердий ґрунт під ногами, треба щось зробити. Передусім не слід втягувати у свої протиріччя Анжеліку, її надто жаль, він не мав права занапащати їй життя. А крім того, мусив будь-що покінчити з отим нестерпним напруженням, яке чимдалі більше давалося взнаки у його стосунках з Юдіт Арнольд.
Другого дня Гольт подзвонив фрау Арнольд на завод. По її голосу зрозумів, яка вона рада, що він подзвонив, і що вона, відмовляє йому всупереч своєму бажанню. І цього разу він не погодився з нею.
— Ні, Юдіт, сьогодні ви мусите знайти для мене час… Ніяких квитків у мене немає. Сьогодні день мого народження.
Запала тиша. Перешкоди на лінії. А ось знову її голос:
— Гаразд. Важко, але якось та буде. Хочете прийти до мене? Приходьте. Тільки, будь ласка, не раніше дев’ятої.
Після обід Гольт і Гундель пили колу. Він був неуважливий, заглиблений у свої думки, згорав од нетерпіння… Згорав од нетерпіння, незважаючи на присутність Гундель. Потім прийшов Цернік, і, як завжди, від коли в нього розпалювалось чимдалі сильніше бажання посперечатися. А коли десь біля восьмої з заводу повернувся професор, Гольт зовсім утратив спокій. Він попрощався і встав з-за столу.
Гундель здивувалася:
— Куди це ти? Адже сьогодні день твого народження!
— Річ у тім, Гундель, — сказав Гольт, вдягаючи свій кожушок, — що, хай то буде день народження, різдвяна ніч, Перше травня чи що б там не було, всі ми про щось з кимось домовляємось.
Заледве минула дев’ята, як він уже був біля будинку Юдіт Арнольд. Йому довелося довгенько стукати. Та ось нарешті рипнули двері, і вона відчинила. Її чоловік, що завжди лежав на софі, сьогодні пішов грати в скат. Гольт услід за Юдіт Арнольд увійшов до кімнати, зняв свій кожушок і повісив його на гачок.