— Є люди, — відказав Гольт, — для яких усе в житті дається легко, без боротьби, як само собою зрозуміла річ. А є інші — яким усе важко дається, і вони змушені все, так би мовити, сперту переварити в собі, з муками знаходячи істину. Але вони не можуть без істини жити, а від помилок можуть загинути. Я вийшов із світу, який збудований на помилках. І я хочу вирватись із того хибного світу на волю. Тепер я знаю, що дорога з нього значно довша, ніж я гадав. Я відчув по собі, як людині тяжко доводиться, коли всі одвертаються від неї, коли кругом одна лише зневага. Я тільки боюся ще будь-коли залишитися самотнім. Я проб’ю собі дорогу в житті, бо почуваю в собі невичерпні сили. Будеш моїм другом? Допомагатимеш мені?
— Так, якщо ти боротимешся, якщо не відмовишся від боротьби, — сказала вона і, глянувши йому в очі, додала: — І якщо будеш справжньою людиною.
РОМАН ДІТЕРА НОЛЛЯ «ПРИГОДИ ВЕРНЕРА ГОЛЬТА»
Читач вже переконався, що роман Дітера Нолля менш за все є твором пригодницької літератури, як того можна було б сподіватися, виходячи з назви.
«Пригоди Вернера Гольта» — роман соціально-політичний, проблемний, глибоко психологічний за способом трактування теми.
Хто винен у тому, що в 30-і роки нашого століття Німеччина, країна трудолюбивого народу, перетворилася в суцільний концтабір для кращих своїх синів? Як сталося, що фашистська пропаганда змогла отруїти свідомість навіть деяких простих людей і зробити їх співучасниками злочинів гітлерівської зграї? Чи можуть ті по суті чесні німці, що через недосвідченість, політичну незрілість, особисту слабодухість дали себе ошукати або пасивно підкорилися грубій силі й власним хибно витлумаченим уявленням про обов’язок перед батьківщиною, — чи можуть вони спокутувати свою провину перед історією? Минуло вже двадцять років після закінчення другої світової війни, а ці питання все ще хвилюють прогресивних німецьких письменників. Та це й не дивно. Трагедія мільйонів людей різних націй була водночас і трагедією німецького народу. Війна ще живе в пам’яті поколінь, її наслідки ще відчуває на собі світ, а в країнах НАТО, на самій німецькій землі, у ФРН, вже знову лунають до болю знайомі заклики, чути брязкіт зброї. Минуле нагадує про себе сучасності, але людство не хоче, щоб історія повторилася.
Трилогія «Рідні та знайомі» Віллі Бределя, романи «Доктор Фаустус» Томаса Манна, «Час жити і час помирати» Еріха-Марії Ремарка, «Міст» Манфреда Грегора, «Вирішення» Анни Зегерс і її повісті — такий далеко не повний перелік творів новітньої німецької літератури, спрямованих гроти фашизму та війни. Щоб повніше зрозуміти своєрідність і значення роману Дітера Нолля, варто розглядати його на фоні німецької антифашистської літератури повоєнного періоду.
Перше, що впадає в око при такому підході,— це характер загального спрямування твору. Викриваючи сутність фашизму і винуватців другої світової війни, оцінюючи перспективи історії, Нолль продовжує традиції Бехера, Бределя і Зегерс — письменників-комуністів старшого покоління.
У розвитку сюжету, в системі образів роману раз у раз відчуваємо внутрішню полеміку з Ремарком. А часом вона виступає і на поверхню, як у роздумах Вернера Гольта над ремарківськими романами «На західному фронті без змін» і «Повернення» або в його полеміці з комерційним радником Реннбахом. Шукаючи свій шлях, Гольт розуміє, що для нього «не може бути «повернення à la Ремарк», бо в творах Ремарка «обурення… не виходить за рамки дозволеного». У романі «Час жити і час помирати» Ремарк зробив крок уперед, змалювавши початок політичного прозріння гітлерівського солдата Гребера, але обірвав життя героя в момент, коли той ще не знайшов відповіді на питання «що робити?». Фінал роману дозволяв сподіватися зближення талановитого майстра слова з революційним напрямом у німецькій літературі, але нові його твори, на жаль, не виправдали цих надій. Гуманізм, антифашистський і антивоєнний пафос Ремарка позбавлені того оптимізму, що є прикметою літератури, спрямованої в майбутнє. Те саме можна сказати і про західнонімецького письменника Ман-фреда Грегора, який у майстерно написаному романі «Міст» скував себе вже самим вибором сюжету. Основні події твору відбуваються протягом доби, коли герої (шістнадцятилітні, як і в Нолля), виконуючи безглуздий наказ, гинуть усі, крім головного, що потім, через багато років, з жалем і тугою згадує минуле. Дітер Нолль простежує історію свого героя на протязі майже чотирьох років. Та поряд з Гольтом у нього виростають постаті Гомулки, Шнайдерайта, Гундель, і трагедія втраченої юності перестає бути загальною і неминучою. Які б страшні картини і тяжкі переживання не малював автор, у творі немає того сумовитого флеру, властивого письменникам, далеким від розуміння закономірностей історії. Аж ніяк не применшуючи значення критичного реалізму творів демократичного спрямування, слід, однак, сказати, що саме література Німецької Демократичної Республіки розкриває перед усім німецьким народом справжні перспективи.