— Як ти себе почуваєш? — запитав він.
— Дякую, добре… — буркнув. Гольт. — Слухай-но… Що трапилось учора ввечері?
— Всі ви були п’яні, — відповів Петер з ледь помітним докором у голосі.— І на базарній площі наткнулись прямо на бан-фюрера! Той викликав поліцію. Я випадково проходив мимо і ледве встиг забрати тебе звідти. Серед тієї метушні нас ніхто й не помітив.
— Тобі, мабуть, ще й дісталося від мене? — ніяково запитав Гольт.
— Та, дарма, — Візе ледь помітно усміхнувся. — Звичні епітети: Мізе-Петер, боягуз, симулянт.
— Мені дуже шкода, — сказав Гольт.
— Та облиш. — Петер засунув руку в бокову кишеню. — Ута Барнім просила передати тобі лист.
Гольт підійшов до вікна і повернувся до Візе спиною.
«Любий Вернер! — писала енергійним почерком Ута. — Я не хотіла вас учора образити. Але й ви неправильно зробили, що так відразу втекли. Я тільки-но дізналась, що вас призвали в армію. Якщо в кінці вашого останнього вільного тижня у вас не передбачається нічого цікавішого, запрошую вас поїхати зі мною в суботу до нас на дачу. Сподіваюсь, погода буде тепла. У нас там чудові ліси, хоч, правда, на превеликий жаль, немає печер… — Гольт розсміявся. її жарт сподобався йому. Він був щасливий. — Отже, приходьте в суботу, не пізніше дванадцятої. Відповідь передайте через Петера».
— Що ж їй передати? — запитав Візе.
— Скажи, що я прийду, — відповів Гольт.
Візе пішов. «Треба принести їй квіти. Троянди, айстри, гвоздики?.. Ні, все це у неї вже є». Він згадав про оранжерею орхідей доктора Ціккеля в шкільному саду. «Залізу туди», — вирішив Гольт. За годину він підійшов до шкільного саду і зазирнув через тин. Він побачив людей, чоловік п’ять, які щось там робили. Уночі Гольт ще раз навідався до оранжереї, але там бігав величезний дог. «Доведеться отруїти пса, — подумав Гольт. — Я повинен добути орхідеї».
В суботу на світанку Гольт знову пішов туди. На цей раз йому пощастило: в саду ані душі.
Речі свої він уже впакував, бо на понеділок школа прислала йому запрошення. Там мав відбутися «урочистий збір, присвячений відправці сьомого класу у військово-повітряні сили…».
Шкільний сад був далеко за містом. Гольт швидко перемайнув через тин. Пригинаючись, він поміж порослими високою спаржею грядками пробрався до оранжереї орхідей.
В обличчя йому вдарило тепле, вологе повітря. З стелі звисали плетені кошики, в яких буйно розрослися якісь химерні квіти. На підгнилих стеблах, серед моху і папороті виблискували чудові суцвіття… Гольт витяг з кишені ножа і зрізав найкрасивіші квітки на високих стебельцях — білосніжні зірки з ніжно-рожевими пелюстками всередині. «Paphiopedilum villosum Out King», — прочитав Гольт на табличці. Він вийшов з оранжереї і, ніким не помічений, вибрався на вулицю.
10
Перед ворітьми вілли Барнімів зупинилась відкрита мисливська бричка. Кучер підвісив обом гнідим коням торби з вівсом.
Гольт нетерпляче подзвонив і, коли йому відчинили, перестрибуючи відразу через два східці, миттю опинився на другому поверсі. Ута стояла перед дзеркалом. Він мовчки простяг їй букет орхідей.
— Які чудові! Я ніколи ще не бачила нічого подібного, — промовила Ута і квапливо одвернулася від нього. Вона причісувалась. Гольт дивився, як Ута укладає навколо голови важку косу і скріплює її шпильками.
Вони вийшли з будинку. Старий дряхленький кучер заліз на козла і хльоснув коней. Бричка покотилася тінистою алеєю і за останніми будинками звернула на путівець. Там перед ними розкинулися скошені поля. Вони ще довго їхали з гори і на гору, потім цілу годину мішаним лісом. Ута розповідала. Коли її батька перевели в місцевий гарнізон, він найняв для сім’ї будинок у місті і цю дачу. їхні коні і брички — ця і ще одна, закрита, — стоять у селянина в сусідньому хуторі. А родом вона з Шварцвальда.
Двоповерхова дерев’яна будівля на фундаменті з дикого каменю стояла на узліссі. Довкола розкинувся густий ліс. Гольт зайшов слідом за Утою у вітальню. Буркотлива старенька бабка провела його на другий поверх у кімнату, де стояли тільки залізне ліжко, шафа і умивальник. Дуби і сосни сягали своїми вітами аж до відчиненого вікна. За якийсь час стара служниця прочинила двері і покликала його.
З кімнати навпроти вийшла Ута. Вони спустилися вниз і посідали одне проти одного за стіл обідати. Служниця принесла їм картоплі-нелупки і миску сметани. Крізь відчинені просто в ліс двері доносився шум вітру, що гуляв у верховітті дерев.
Гольт і Ута вийшли з будинку. В долині між полями лежало село. На землю спускався тихий літній вечір. Зарослі терну і папороті обснувало блискуче павутиння. В повітрі носилися білі нитки бабиного літа.