Ута йшла трохи попереду Гольта. На узліссі вона сіла на траву. Густо обплетені ожиною високі кущі ліщини залишали тільки невеличку прогалину на заході. Крізь неї було видно, як над горами, переливаючись, голубіє небо. З галявини вітер доносив пахощі свіжого сіна. Гольт обняв Уту за плечі. Вона відкинулась на м’яку траву. Згодом він сидів поруч з нею, спостерігаючи, як на обрії, виграваючи усіма барвами веселки, згасає багрянець. Ута заплющила очі. На землю спускалися сутінки. Уту морозило. Коли вони повернулись додому, була вже ніч.
У вітальні стояла приготована для них вечеря. Ута внесла кошик свіжих томатів. Обоє з апетитом почали їсти.
— Мене дуже зацікавила твоя розповідь про батька, — несподівано сказала Ута. — Отже, він не побоявся залишитися без роботи, аби тільки не працювати на війну.
Гольт здивовано глянув на неї. Голос її звучав якось відчужено і серйозно.
— Шкода, що в нас мало таких людей, — продовжувала Ута.
— Я тебе не розумію, — сказав Гольт.
У куточках її рота знову затремтіла глузлива посмішка.
— Невже після поразки на Волзі в тебе ще не спала з очей полуда?
Він досадливо хитнув головою, але тут же примусив себе стриматись.
— Я тебе не розумію, — повторив Гольт. — А як же Німеччина? — І, знову втративши самовладання, вигукнув: — Що буде з Німеччиною?
Дівчина подивилась на нього довгим уважним поглядом.
— Забудь про те, що я тобі сказала. — Вона відсунула тарілку. — Забудь. Ти йдеш на війну. Хто знає, скільки вона ще триватиме. — Ута дивилася кудись повз Гольта. — Вам важко зрозуміти правду. Адже все це ні до чого не приведе. — Її погляд був суворий і збентежений.
— І взагалі забудь про цю нашу зустріч, — вона якусь мить вагалась. — Я, мабуть, скоро вийду заміж. Отже, прошу тебе, забудь про все, що між нами було.
Але Гольт аж ніяк не чекав, що вона його отак просто відштовхне і покине; він не міг з цим примиритися.
— Я мушу йти на війну. Ти позбавляєш мене всякої надії… Тоді…
Ута властивим лише їй одній рухом провела лівою рукою по шиї, ніби з нетерпінням чекаючи, коли він закінчить обірвану фразу.
— Тоді пусти мене сьогодні вночі до себе, — випалив він.
Вона підвелася так рвучко, що аж поперекидала на столі посуд.
Гольт чув, як угорі грюкнули двері. Спантеличений, він довго сидів на місці, аж доки не відчув, що починає мерзнути. Потім підвівся, позачиняв вікна і погасив світло.
У будинку панувала мертва тиша. Гольт якусь мить нерухомо стояв у своїй кімнаті.
Він переборював у собі нерішучість.
Нарешті вийшов у коридор. Кілька секунд ще вагався перед її дверима. Потім натиснув ручку. Двері подались.
У відчинене вікно подував легенький вітерець. Вона обняла його обома руками і ніжно притягла до себе, в темряву. Але він бачив перед собою її обличчя і широко розплющені очі. Бачив, як здригаються її губи від болю — від болю і насолоди…
Він пробув у неї до світанку. Займався день. Але день цей здавався йому тільки блідою плямою між двома ночами. Вперше в житті Гольт з повною свідомістю упивався насолодою живої краси. І вона не ховалась від нього.
Але в його уяву іноді мимоволі вривалась інша картина, так наполегливо, що він довго лежав безпорадний, безсилий її відігнати, жахлива картина війни: бризки фосфору, страшні рани, обвуглені тіла. Гольт ховав голову у дівчини на плечі. Потім чув, як вона сказала:
— Я опиралася скільки могла. Але так тому й бути. Нічого не зробиш — війна. Ми не знаємо, що на нас чекає.
В перших рядах актового залу сиділи семикласники у формі гітлерюгенду. Гольт примостився під готичним вікном аж у третьому ряду, позад Вольцова. Він запізнився. Директор уже виголошував промову. Гольт його не слухав. «Ми ще побачимось на вокзалі!» Він згадав, як вистрибнув з брички і помчав бігом. «Ми ще побачимось…» Юнак сидів з заплющеними очима і ніби знову бачив все перед собою. Цей сон тривав цілу годину Ось запряжений у бричку кінь мчить їх полями. У вухах виразно бринять слова: «Тепер я зовсім твоя!»
Залунали оплески. По паркету загриміли ковані чоботи. Банфюрер Кнопф піднявся на трибуну.
— Камради! — урочисто вигукнув він.
Цемцький, що був задрімав, злякано підвів голову.
— У цей відповідальний час фюрер закликає молодь до зброї…— командирським голосом рубав Кнопф. — На Східному фронті смертельно поранений ворог гігантськими зусиллями намагається розірвати залізний зашморг, який ми накинули йому на шию…