— Рейнсько-Вестфальська область — це вже ми, — сказав одного разу Гольт Гомулці.
Був уже жовтень.
— Ти чув? Вчора знову називали кілька міст. Особливих руйнувань зазнав Бохум, — сповістив Вольцов і прочитав уголос повідомлення про те, що над Бременом відбувся запеклий повітряний бій; лише окремим ворожим бомбардувальникам удалося прорватися до міста.
Гольт згадав свою бременську рідню. Зведений брат його матері працював там генеральним директором суднобудівної верфі. Гамбурзькі родичі уціліли від бомбардувань.
За кілька днів у газетах з’явилося повідомлення про переможний повітряний бій над Швейнфуртом. «14 жовтня німецька протиповітряна оборона ще раз блискуче довела невпинний зріст своєї могутності. Ворожа авіація змушена була переконатися, що її руйнівному шаленству приходить кінець», — прочитав Вольцов. Ця звістка викликала у всіх оптимістичний настрій. «А ми тверезо відзначаємо, що в повітряній війні наступив перелом… — І далі: — Пілоти збитих літаків з жахом розповідають про справжнє пекло зенітного вогню».
Такі звістки зводили нанівець повідомлення з фронтів. Кого тепер цікавило «поширення масштабів битви на Сході»?
— Я гадаю, що ми якраз встигнемо до початку великого перелому в повітряній війні,— сказав Гольт. — Скоріше б уже кінчалось наше навчання!
Шмідлінг щодня лякав їх наближенням інспекторського огляду. Навчальну програму вони вже виконали. Нічого нового для них в тренуваннях і муштрі більше не було.
Триста двадцять дев’ята батарея, на якій вони навчались, ще до їхнього приїзду зазнала кілька повітряних тривог. Проте за всі п’ять тижнів перебування хлопців тут ворожі бомбардувальники жодного разу не наближалися до цього району, і тому досі бойові тривоги їх не стосувались.
Одного дня вони, як завжди, зібралися на заняття в приміщенні їдальні, де Готтескнехт проводив урок своєї улюбленої теорії зенітної стрільби. Нерозторопний Гампель встиг заробити вже третю шестірку, коли це раптом пролунав сигнал повітряної тривоги. Готтескнехт склав устави і сказав:
— Знаєте, що? Сьогодні й ми з вами братимемо участь у бойових стрільбах!
Всіх аж у жар кинуло від цих слів.
Вдень тільки чотири гармати на батареї були готові до бою. А вночі сюди приходила підмога — робітники і службовці місцевої протиповітряної оборони, і тоді в бойову готовність приводилися всі шість гармат. Сьогодні ж до двох гармат, біля яких не було обслуги, стали новачки. Готтескнехт забрав вісім чоловік, що працювали на приладах керування вогнем, і подався з ними на командний пункт.
Вся обслуга, якою командував Шмідлінг, була дуже схвильована. А найбільше хвилювався сам Шмідлінг. Він разів з десять повторив, звертаючись до своїх учнів:
— Не осоромте ж мене, хлопці, дуже прошу вас… Стріляти не так уже й страшно, як здається. Зовсім не страшно!
У них ще не було звукоглушників, і Шмідлінг роздав усім по шматочку вати, щоб позатикали вуха.
Заряджаючим до них прислали обер-єфрейтора — писаря, «штабного пацюка». Вольцов одразу ж вихопив у нього захисну рукавицю, але Шмідлінг, що стояв біля командирського проводу, прикрикнув на нього:
— Не будьте таким нахабою! Без особливого на те дозволу я не маю права допускати вас до стрільби бойовими снарядами!
Але тут з командного пункту передали повідомлення про відбій тривоги.
Другого дня під час ранкової перевірки Готтескнехт оголосив:
— У мене є для всіх вас сюрприз! В нашому навчальному плані передбачено чотири години занять з бойової підготовки. Ми почнемо рівно о десятій. Стріляти будемо по визначеній цілі. Прилетить швидкісний бомбардувальник. Ось тут у вас і буде можливість показати, чому ви навчились! Не посміхайтеся, Гольт! Що тут смішного?
— Пане вахмістр! Цей швидкісний бомбардувальник, мабуть, знову виявиться нашим старим «клемом». Коли-небудь він таки справді звалиться нам на голови.
— Дурниці! — крикнув Готтескнехт. — Сьогодні до нас прилетить справжній «юнкерс-88» — адже це заключне заняття.
«Починається, — подумав Гольт, — нарешті!» Він глянув на Вольцова: обличчя спокійне і незворушне.
— Під час занять, — продовжував Готтескнехт, — я з усією суворістю перевірю ваші вміння. Якщо все буде гаразд… — він якусь мить помовчав і вже діловим тоном додав: — тоді зможете віднести на склад свої речі. Нашу батарею перекидають в район Ессена, Ваттеншейда і Гельзенкірхена! Місцевість ідеальна! Виїжджаємо сьогодні вночі.