— Вольцов, Гольт, Гомулка і всі мої, ходіть-но сюди!
Таким чином друзі знову разом і утворили основу обслуги гармати «Антон». До складу їхньої обслуги увійшли також Вебер, Кірш, Бранцнер і Катнер, яких уночі забирали до гармати «Берта».
— От і чудово! — сказав Шмідлінг. Він був радий, що зберіг свою обслугу.
Готтескнехт виділив їм ще одного з старших курсантів заступником командира гармати. Його звали Гюнтер Ціше. Це був кремезний білявий юнак років сімнадцяти, трохи товстуватий, з прищавим жіночим обличчям і величезною бородавкою на лівій скроні.
Розквартирували їх відповідно до розподілу на обслуги. Таким чином і житимуть хлопці разом. До них на правах старшого по кімнаті перебрався Ціше. Вшістьох вони оселились в одній з двох маленьких кімнаток барака «Дора»: Ціше, Вольцов, Гольт, Гомулка, Феттер і Рутшер. Комірчину навпроти зайняла обслуга гармати «Цезар». Третє, трохи просторіше, приміщення в кінці коридора залишалось для дружинників МППО.
— Барак «Дора» розташований найзручніше, — сказав Вольцов, — він стоїть на відшибі, сюди рідко навідуються чергові офіцери!
Ціше пояснив, що на батареї мало хто залишився з тих, що пережили гамбурзькі нальоти: дванадцять чоловік, які обслуговують радар, і двоє біля далекоміра. їх капітан Кутшера не захотів відпускати. А решта залишились у Гамбургу. Чоловік п’ятдесят теперішнього особового складу батареї родом з навколишніх міст. їх набрали з інших підрозділів і тиждень тому передали на сто сьому батарею. На цій позиції вони стоять всього лише восьмий день.
— Справжня тобі шкуродерня, — розповідав Ціше, поки вони влаштовувалися у цій маленькій кімнатці.— Цілісінький день ми будували бараки, копали бліндажі, укладали боєприпаси. Правда, основну роботу виконували росіяни з табору, тим, звичайно, довелося сьорбнути лиха. Конвоїри підганяли їх палицями.
— Палицями? — перепитав Гольт. — Хіба це дозволяється?
— Ти що, з місяця впав? — вигукнув. Ціше. — А чому б і ні?
— А ти хіба ніколи не чув про міжнародне право? — поцікавився Гомулка.
— Не мели дурниць! У війні, де вирішується питання — бути чи не бути, ніякі права до уваги не беруться! Та й про кого ти говориш? Адже росіяни — це ж просто звірі.
Для Гольта такі розмови були невдивовижу, він чув їх уже сотні разів.
Дзвоник застрекотів раз, другий, третій…
— Бойова тривога! — вигукнув Ціше. — Швидко! Беріть каски, протигази, звукоглушники! Вікна розчинити навстіж, бо жодної шибки не залишиться!.. Ми ще маємо час. На сигнал «Приготуватися до бою!» дзвонять два рази.
І ось вони вже біжать дерев’яним настилом. Опинившись в окопі біля гармати, Гольт побачив, як двоє зенітників розстеляють на вогневій позиції величезне квадратне полотнище з хрестом посередині — сигнальний знак, що наказує всім німецьким літакам негайно йти на посадку. Шмідлінг розв’язав на гарматі брезент, а хлопці швидко стягли його додолу і згорнули. Потім Шмідлінг повісив на шию ларингофон, пристебнув навушники. Маленький Вебер уже зайняв своє місце біля механізму горизонтальної наводки. Гомулка, що виконував обов’язки першого номера, начищав блискучу дугу вертикальної наводки, а Феттер, трохи блідий, сів до механізму встановлення запалів.
Шмідлінг увесь час переключав ларингофон.
— «Антон»… Чую вас добре!.. — Знову переключив. — Це перевіряють зв’язок з радіолокатором.
Вебер доповів:
— Горизонтальна наводка — готово!
За ним відразу ж Гомулка:
— Вертикальна наводка — готово!
Потім, згідно з правилом, доповів Феттер:
— Запал — готово!
Вольцов усміхнувся, поплескав його по плечу.
— Ну, Трупе, не занепадай духом! — Він натягнув шкіряну рукавицю.
Гольт стояв збоку в кутку окопу. «Ну що ж, подаватиму снаряди. Це також має свої переваги — більше бачитиму. А боюся ж я чи ні? — раптом запитав він себе в думці. Глянув угору. На заході низько над землею повисла густа пелена хмар, але просто над головою яскраво сяяло блакитне небо. — За чверть години усе затягне хмарами».
Шмідлінг прислухався до голосу в навушниках, потім вигукнув:
— Перевірка зв'язку з приладом керування!
Навідники доповіли про готовність до бою.
Раптом з батарейного командного пункту пролунав голос унтер-офіцера Енгеля:
— Приготуватися до бою!
В цю ж мить всюди у цьому величезному сплетінні міст завили сирени; оглушливе завивання, краючи серце, то наростало, то спадало. Ціше сидів на станині лафета.