— Відразу повна тривога! — промовив він. — Ну, значить, буде жарко!
Гольт побачив капітана. Тримаючи в руках каску, без кашкета, в накинутому наопашки плащі, він ішов до командного пункту; собака біг за ним.
— Чому ж ви не прибрали посадочний знак, негідники?
Кілька зенітників кинулись на поле і швидко згорнули біле сигнальне полотнище.
— Відкрити бункери з боєприпасами! — наказав Шмідлінг.
Гольт притаскав величезний дерев’яний щит, кинув його на підлогу, витяг з ящика два снаряди і поклав їх на щит так, щоб були напохваті. Він дуже нервував, але намагався тримати себе в руках.
— Тихо! — закричав Шмідлінг. — Передають обстановку в повітрі! — Він прислухався так уважно, що його обличчя аж перекосилося від напруження. — Над південною Голландією дві групи ворожих бомбардувальників — ідуть у напрямі кордонів рейху.
— Над південною Голландією? Значить, скоро будуть тут, — сказав Ціше.
До гармати підійшов обер-єфрейтор Махт з жовтим шнурком чергового унтер-офіцера через плече. Він палив люльку, на руці в нього теліпалася каска.
— Ти що, Фріц, до нас третім номером? — зрадів Шмідлінг. Потім наказав: — Вольцов, дайте сюди рукавицю!
Вольцов запротестував:
— Ви ж обіцяли, що я буду заряджати!
Шмідлінг почервонів мов рак.
— Виконуйте наказ! — крикнув він.
Вольцов, бурмочучи щось собі під ніс, зняв рукавицю і кинув її черговому, той із спантеличеним виразом на обличчі зловив її на льоту.
Шмідлінг страшенно хвилювався. З моменту, коли була подана команда «Приготуватись до бою!», він увесь час повторював:
— Ви ж тільки не осоромте мене, хлопці!.. Дуже прошу вас. — І раптом: — Чує моє серце, що сьогодні нам буде не до жартів. — Він знову й знову твердив: — Стріляти не страшно! Тільки трохи гримить… Не ставайте близько до ствола, там вибухова хвиля найсильніша!
Хвилювання Шмідлінга передалося і Гольтові. Він стояв на щиті, котрим затуляли нішу з боєприпасами, і звідти через насип окопу йому було видно командний пункт. Високо над бруствером стирчала велетенська постать капітана, який, все ще без каски, спостерігав у бінокль за небом.
— Повітряна обстановка! — вигукнув Шмідлінг. — Бомбардувальники ворога підлітають до Рурської області! Зараз почнеться!
На командному пункті люто загавкав собака, викликавши чималий переполох серед обслуги приладів керування.
— Капітанів Бліц нюхом відчуває стрільбу, — сказав черговий, що сидів поряд з Ціше на станині. Він надів рукавицю заряджаючого.
Кутшера опустив бінокль і пригрозив собаці:
— Ану замовкни, ти, а то миттю вилетиш звідси!
Гавкіт стих.
Раптом звідкілясь, дуже здалека, долинув ледь чутний гул. Гольт навіть у скронях відчував биття свого серця. На заході все ще висіла густа пелена хмар. З командного пункту по всій позиції прокотився громовий голос капітана:
— Стволи — напрямок дев’ять!
Гармата повернула своє жерло на захід. Гольт очей не зводив з командного пункту, звідти лунав дзвінкий юнацький голос:
— Шум моторів у напрямі дев’ять!
— Ет, чорт! — вилаявся Кутшера. — А що ж робить пост спостереження за повітрям? Поснули ті ідіоти, чи що?
— Дані для запалу прийнято! — доповів блідий як смерть Феттер.
Маховик механізму встановлення запалу заверещав, ніби сирена. Гольт надів на голову каску, вихопив з ящика снаряд і подав його Вольцову. Той вставив його у розтруб установника запалу і підморгнув Гольтові. Як приємно стало на душі від цієї дружньої підтримки! Шмідлінг скомандував:
— Стріляти згідно з даними радара!
Вебер уже доповідав:
— Кут горизонтальної наводки встановлено!
За ним Гомулка:
— Кут вертикальної наводки встановлено!
— Запал! — крикнув Шмідлінг. — Що трапилося з запалом?
Все це Гольт бачив і відчував ніби здалеку — його огортав страх, страх перед першим пострілом, страх перед бомбами, страх перед усім, що тут діялося, огортав його, як густий ранковий туман. Ствол гармати повільно повернули на північ. Гольт з снарядом у руках так і закляк позад Вольцова, гудіння в небі все наростало, і ось уже розлігся гуркіт і грім, немов насувалася страшенна гроза. Черговий унтер-офіцер, що, широко розставивши ноги, стояв позад гармати, сказав:
— Це затарабанили батареї у Мюльгеймі!
І тут нарешті доповів Феттер:
— Запал готовий!
— «Антон» до бою готовий! — крикнув Шмідлінг у ларингофон.
Нарешті все пішло на лад, як на заняттях. З командного пункту до слуху Гольта долинув голос Кутшери: