— Вогонь!
А за ним і Шмідлінг подав попередню команду:
— Груповий!..
У Гольта завмерло серце.
— Вогонь! — хрипко вигукнув Шмідлінг. Одночасно продзвонив сигнал «До бою!». Махт вирвав з установника снаряд і засунув його у канал ствола, клинок затвора піднявся, рука у шкіряній рукавиці ухопилася за спусковий важіль… «Відкрити рота», — ледве встиг подумати Гольт, як очі різонула блискавка, удар повітряної хвилі, потім страшенний тріск, від якого, здавалося, полопають барабанні перетинки, і все довкола затягло курявою і димом. Гольт немов уві сні бачив, як ствол відскочив назад, випльовуючи задимлену гільзу. Тріскотнява і гуркіт не вгавали. Раптом Гольтів страх немов рукою зняло. Він подумав: «Це стріляють сусідні батареї». Далеко серед хмар повисло пронизливе гудіння моторів, змішуючись з розривами зенітних снарядів.
— Вогонь! — скомандував Шмідлінг.
Гольт подав Вольцову патрон. Вольцов, дружньо усміхнувшись, узяв його з Гольтових рук. Тільки-но відгримів черговий постріл, як Шмідлінг подав команду:
— Стій! Перерва!
Гольт повернув голову до командного пункту. Там у цю мить зчинився справжній гамір. Хтось крикнув:
— Напрямок дев’ять! Група літаків!
Гольт глянув на небо. Ось вони! Цілий рій малесеньких цяточок, виблискуючи проти сонця сріблом, випливав з-за хмар на безкраю блакить неба, а навколо них, немов закинуті туди рукою якогось чародія, — білі хмаринки від спалахів зенітних снарядів. «Вони нас проминуть», — з полегшенням подумав Гольт. А потім усе пішло дуже швидко.
— Ціль спіймано! — розлігся пронизливий голос з командного пункту.
— Вогонь! — гаркнув Кутшера.
— Стріляти згідно з даними приладів! — скомандував Шмідлінг, а Махт задоволено сказав:
— Зараз стрілятимуть з оптичним прицілюванням. Ну, тепер їм усиплють перцю!
— Загороджувальний… вогонь! — крикнув Шмідлінг.
«Відкрити рота!» — знову сяйнула у Гольта думка. Він бачив, як Феттер, немов той шарманщик, крутить ручку маховика, бачив, як після пострілу обличчя чергового унтер-офіцера перекосилося, немов у припадку падучої, бачив також, що Шмідлінг нарешті став спокійніший і незворушний.
— Груповий… вогонь! — командував він. Гольт побіг до бункера по новий снаряд. «Шмідлінг просто боявся, щоб ми його не підвели», — подумав він.
— Припинити вогонь! Перерва! — вигукнув Шмідлінг. — Тим, що північніше від нас, стріляти зручніше, вони знаходяться якраз на відстані дії запалу від літаків, — сказав він, а потім радісно додав: — Ви у мене молодці!.. Літак — дев’ять! — раптом загорлав він перелякано.
Вебер рвонув ствол гармати на захід. «Пролітають мимо, — вирішив Гольт. — Стріляти згідно з даними приладів, як на практичних заняттях. Різниця тільки в тому, що іноді чути страшенний гуркіт…» Він порахував порожні гільзи: одинадцять, дванадцять… їх відсовували ногами у кутки окопу. Знову й знову лунала команда:
— Вогонь!
З півночі повз них пролетіла ще ланка бомбардувальників. «Чого ж я боявся?» — думав Гольт. Він усміхнувся до Вольцова, і той відповів йому теж усмішкою.
— Припинити вогонь! Перерва!
Ствол гармати під кутом сорок п’ять градусів знову повернувся на північ. Гул моторів поступово стихав. Тепер північніше від їхньої позиції загуркотіла важка канонада.
— У Реклінггаузені зараз буде справжнє пекло! — сказав Махт.
Ціше, що під час стрільби без діла стовбичив поряд з Шмідлінгом, зауважив:
— Мабуть, над нами уже всі пройшли, якщо не нахлине нова хвиля.
Шмідлінг доповів на командний пункт про витрати боєприпасів; двадцять один постріл. Потім закурив сигарету.
— Якщо ці друзі летітимуть назад тією ж дорогою, то треба буде їх знову пригостити!
Зенітники повикидали з окопу відстріляні гільзи. Шмідлінг прислухався до голосу в навушниках.
— «Антон» зрозумів!.. Відбій! — оголосив він.
Гольт бачив, як Кутшера у супроводі свого собаки залишив командний пункт і попрямував до канцелярії.
Зенітники, клянучи все на світі, знову підносили до гармат ящики з боєприпасами. Один ящик важив майже півцентнера.
— Чудова річ стрільба! — захоплено промовив Вольцов.
Потім вони чекали біля гармати. Шмідлінг одержав нове
повідомлення про обстановку в повітрі.
— Це з’єднання літаків попрямувало, напевне, до Берліна. Сюди, мабуть, вони вже не повернуться.
— З Берліна в сприятливу погоду вони взагалі повертаються в Англію через Кільську бухту, — пояснив Ціше.
— А коли полетять над нами, ви дозволите мені заряджати? — запитав Вольцов.