Шмідлінг запитав:
— Вольцов, рукавиця у вас?
— Ворожі бомбардувальники, не виконавши свого завдання в Центральній Німеччині, повернули на захід і тепер зі сходу підходять до району Кельн — Ессен, — доповів Ціше. Він прикрикнув на дружинників: — Тримати снаряди напоготові… Тихо! Приймаю повідомлення про обстановку в повітрі!
Він напружено прислухався. Довкола стояла темна ніч, тишу порушувало тільки торохтіння мотора для зарядки акумуляторів радіолокатора.
— «Антон» зрозумів!.. Група швидкісних літаків прямує на Дортмунд, за ними — великі з’єднання бомбардувальників.
Шмідлінг пояснив:
— Швидкісні літаки — це «лайтнінги» і «москіто», ми ще називаємо їх провідники-розвідники, вони летять попереду і запалюють свічки над ціллю!
В ту ж мить небо на заході спалахнуло яскраво-багряною пожежею. Полум’я рвонуло аж до хмар.
— Це сталеливарний завод, домна дає метал! — вигукнув Ціше.
«Подумати тільки, випускають литво саме тоді, коли бомбардувальники на підході!» — здивувався Гольт.
Вольцов тим часом вичитував Рутшерові:
— Слухай, ти… хай-но тільки хоч раз не буде у розтрубі снаряда! Ціше! Забезпеч безперебійну подачу патронів!
— Швидкісні літаки поминули Дортмунд! — оголосив Ціше. — Бомбардувальники ідуть на запасні цілі!
— Дортмундські батареї,— пояснював Шмідлінг, — не стріляють по розвідниках. А Кутшера стріляє по чому попало. Бачите? — продовжував він. — Не скинули там свою погань і тепер летять прямо на нас.
Ціше сказав:
— Командир батареї обіцяє дві пляшки горілки тій обслузі, яка найкраще стрілятиме!
— Вольцов! — захвилювався Шмідлінг. — Дайте краще рукавицю мені.
Гольт почув у навушниках шипіння і тріск. Ціше закричав:
— Літак — три! Стріляти згідно з даними радіолокатора.
Чийсь голос у навушниках Гольта чітко і спокійно повторював: «П’ятнадцять нуль-нуль, п’ятнадцять нуль-нуль, п’ятнадцять…»
Повернувши маховик, Гольт доповів:
— Кут горизонтальної наводки встановлено!
Він ще почув Ціше:
— «Антон» до бою готовий! — Потім: — Груповий… вогонь!
Гримнув постріл, темряву ночі рвонув яскравий спалах блискавки. Гольта підняло на сидінні й кинуло назад…
— Вогонь!
Знову постріл, і в навушниках знову чийсь виразний голос:
— Кут горизонтальної наводки п’ятнадцять — десять.
— Зміна курсу! — вигукнув Ціше.
Гольт повернув гармату на сто вісімдесят градусів.
— Кут горизонтальної наводки сорок сім — десять…
— По рухомій цілі… Вогонь!
Знову страшенно гримнуло, і відразу ж, немов перекоти грому, до вух Гольта долинули постріли п’яти інших гармат.
Запала мертва тиша. Гуркіт інших батарей ніщо в порівнянні з пекельним вогнем своїх гармат.
— Припинити вогонь! Перерва!
— Що за дурниці — стріляти по «москіто»! Вони ж як вихор!
Вольцов шаленів у окопі:
— Скоріше піднось снаряди, тюхтій, а то як заїду черевиком, то й сісти не зможеш.
— Тихо! — крикнув Ціше. — Ось воно!
Гольт заціпенів.
На заході ніч здригалася від важких зенітних гармат. Темрява відступила, сліпуче світло залило усе довкола. Громаддя хмар на заході виблискувало, мов срібло, і з них дощем падало вниз проміння світла… Чудесне видовище, воно захоплювало дух і, вселяючи шалений страх, гнуло людину до землі.
— Освітлювальні ракети! Тепер почнеться.
Від механізму установки запалу докотився голос Феттера:
— Вернер, Гільберт, о боже!
— Ісус… Марія… — простогнав Шмідлінг, — апостоли, усі святі, змилуйтеся над бідними людьми!
— Це в Обергаузені! — крикнув Ціше.
«Обергаузен, — неймовірно ясно усвідомив Гольт, — звідси всього лиш якихось п’ятнадцять кілометрів…»
На тлі цього дивовижного освітлення перед ними в окопі раптом з’явився капітан, без кашкета і, як завжди, у своєму широчезному плащі. Він ткнув кулаком Вольцова під ребра; в того обличчя скривилося у посмішку.
— Зараз почнеться! — бовкнув капітан. — Шмідлінг, приготуйтеся змінити Вольцова, якщо він спасує! — наказав він і пішов.
Шмідлінг вигукнув:
— Ну, Вольцов, можеш вважати, що дві пляшки уже в нас у кишені!
Зенітний вогонь на заході стих. Тепер гармати заговорили десь ближче на схід.
— Це стріляють в Бахумі! Бомбардувальники вже там! —
І небо задрижало від гуркоту моторів.
— Напрямок — три! Стріляти за даними радіолокатора! Летять прямо на нас!
І знову заспокійливий і чіткий голос у навушниках Гольта: