Доктор Кляге поскаржився капітанові. Але Кутшера в таких випадках мав звичку говорити учителям: «Стріляти — важливіше, ніж вивчати латину!» Цього разу він, правда, опитав для годиться одного з свідків, але вибрав для цього не кого іншого, як Феттера. А на вечірній перекличці звернувся до батареї з такою промовою:
— Слухати всім! Вольцов зчепився битися з учителем! Де таке чувано? — І за якусь мить вів далі: — Я опитав одного з свідків, той все описує по-своєму і, звичайно, бреше! Доктор Кляге описує по-своєму і теж бреше! А коли обидві сторони брешуть, правди не доб’єшся. І тому я не знаходжу підстав для втручання! — Сказавши це, він свиснув собаці і пішов у свою квартиру.
Вольцов тріумфував:
— Наш шеф розкусив цього симулянта!
На початку грудня доктор Кляге прийшов на сто сьому батарею уже в складі дружини ППО. Стояла холодна ясна ніч, небо всіяли зорі. Ціше дістав звільнення на ніч, Рутшер лежав у санчастині хворий на ангіну. Багато зенітників у цей час хворіло, тому обслугами були укомплектовані тільки п’ять гармат. І раптом біля гармати «Антон» з’явився доктор Кляге.
— Добрий вечір! — привітався він.
У всіх навіть мову відібрало від здивування. Кляге, мабуть, знову страждав від кольок, бо вигляд у нього був хворий, змучений.
Вольцов швидко поборов у собі викликане появою Кляге збентеження і, скинувши рукавицю заряджаючого, спроквола промовив:
— Ну що ж, тоді почнемо! — І, звертаючись до Шмідлінга, поскаржився: — Я вивихнув лікоть!
Шмідлінг став на місце Вольцова і передав йому обов’язки командира гармати.
Батарея дала кілька залпів по ескадрильї швидкісних бомбардувальників. Під час короткого перепочинку Феттер протиснувся до Вольцова і шепнув:
— Кляге в бліндажі все сидить!
— Чудово! — з задоволенням сказав Вольцов і крикнув: — Де рядовий Кляге?
Кляге, тримаючись руками за живіт, вийшов з бліндажа.
— Ви все ховаєтесь! Негайно прибрати гільзи!
— Вольцов, — промимрив учитель, — я…
— Це командир гармати! — крикнув Феттер. — Треба слухатись!
— Десять разів оббігти навколо гармати! — наказав Вольцов. — Бігом марш!
Гольт уже не встиг втрутитися, бо Кляге, буркнувши щось собі під ніс, пішов до командного пункту.
Але у Кутшери годі було шукати справедливості. Капітан якраз щойно сам дістав натруску від майора: якого біса його сто сьома батарея дозволяє собі стріляти тоді, коли дано наказ про заборону вести вогонь, бо в повітрі — хай вам сто чортів у печінку! — ворога атакують наші винищувачі! Кутшера був у препоганому настрої, а тут під гарячу руку йому ще попав учитель.
— Та ви що, з глузду з’їхали! — накинувся він на нього. — Не виконали наказ! Та це ж нечуване неподобство! Скаржитися будете завтра по інстанції!
З радіолокатора повідомили про наближення ворожих літаків.
— Цемцький! — загорланив Кутшера. — Зв’яжіться з підгрупою і передайте, що ми нічого не зрозуміли! Готтескнехт, відкривайте вогонь!
Повернувшись в окоп до гармати, Кляге з необачності опинився під жерлом якраз у момент першого пострілу. Бідоласі засліпило очі і відкинуло його вибуховою хвилею у куток.
— Знову він ховається! — обурився Вольцов і, втішаючись почуттям своєї влади, погнав свого учителя математики навколо окопу. Гольт і Гомулка підносили снаряди. Коли вони помітили, що діється біля гармати, було вже пізно.
Другого дня доктор Кляге пішов до командира і попросив перевести його в іншу батарею.
Гольт замислився над цим інцидентом. Він пригадав розмови з Петером Візе.
— Власне кажучи, — звернувся він якось до Гомулки, — учителі нас виховують і навчають.
Гомулка промовчав, а потім сказав:
— Знаєш, цей Вольцов… — Він знову замовк і міцно стиснув губи.
Стосунки між Вольцовом і старшими курсантами, як і раніше, залишалися напруженими. Але спочатку далі погроз не йшло, і Вольцов тільки посміхався:
— Вони не наважаться!
Та незабаром дійшло до нової сутички. Кожен зенітник один раз на рік мав право на двотижневу, так звану велику, відпустку. Крім того, регулярно давалися звільнення на день або на ніч — для тих, у кого поблизу жили родичі. Денна відпустка починалася з другої години, а нічна — з шостої вечора до сьомої ранку. Новачки діставали звільнення з обіду або з вечора до дванадцятої години ночі. Через оці звільнення і виникла суперечка. Список звільнень вів гамбуржець Вільде, близький друг Гюнше. Гольт помітив, що гамбуржці видають звільнення головним чином своїм. Вольцов вирішив взяти цю справу до своїх рук. Коли Ціше був у нічному звільненні, хлопці влаштували нараду.