Готтескнехт сидів у канцелярії і розмовляв з кругловидою телефоністкою, котра, якщо вірити батарейним пліткам, була капітанова коханка. Гольт підозріливо глянув на Готтескнехта. Минула, здавалось, ціла вічність, поки йому вдалося додзвонитись. Нарешті в трубці почувся голос фрау Ціше, змінений до невпізнання і деренчливий:
— Звичайно, приходьте. У мене якраз гості, це буде дуже до речі!
Сповнений хвилюючих передчуттів, він рушив у дорогу.
Біля під’їзду стояли дві старезні автомашини. Двері відкрила молода служниця і допомогла Гольтові роздягтися. Каску він поклав просто на підлогу. В коридорі на гаку вже висіла чиясь шинель. Гольт помітив, що на ній немає офіцерських погонів, і в нього відлягло від серця. З вітальні линули танцювальна музика і сміх.
Вітальня була Гольтові вже знайома. Двостулкові двері у суміжні кімнати стояли відчинені. Гостей — чоловік двадцять. Фрау Ціше підвелася йому назустріч чарівна і неприступна — справжня тобі господиня салону. Вона урочисто простягла Гольтові кінчики пальців. Власник шинелі, високий блідий унтер-офіцер з білявою чуприною, судячи з нашивок на рукаві мундира, служив у гренадерському танковому полку «Велика Німеччина», і всі тут називали його Великою Німеччиною.
Коли служниця підійшла до нього з підносом, заставленим чарками, і унтер-офіцер узяв собі лікеру, хтось з гостей вигукнув:
— Нашій Великій Німеччині все мало!
Це викликало загальний сміх.
Гольт сидів у кріслі дуже збентежений, фрау Ціше — поруч з ним. Вона люб’язно і навіть з якимось відтінком інтимності в голосі пояснювала йому:
— Це все мої колишні колеги, співаки з оперети. Але ви, напевне, ще й не знаєте, що я танцюристка? Я кілька років була тут прима-балериною… і досить-таки непоганою! Навіть за кордоном гастролювала. Якщо вас цікавить, я покажу вам фотографії.— Вона засміялась. — Господи, ото були часи!
Гольт сидів нерухомо і з насолодою слухав її мову. Він був щасливий від такої щирості. Близькість цієї вродливої жінки хвилювала його, бентежила кров.
— Розважайтеся, — сказала вона, підводячись з крісла. — Тільки обережніш з дівчатами, — в її голосі забриніла нотка прикрості.— Все це звичайні хористки, я б їх не запросила, але чоловікам треба ж з кимось танцювати. Гольт залишився сам. Він не зводив з неї очей. На ній було домашнє вбрання з коричневого шовку — широкі, довгі штани-сукня і блуза з широкими рукавами, які під час рухів часто закочувалися їй аж до плечей, оголюючи ніжні білі руки. Коси були старанно зібрані у грецький вузол. Єдиною прикрасою їй служили блискучі сережки у вухах. В душі Гольта спалахнула іскра ревнощів до всіх оцих чоловіків, що її оточували. Він заздрив їм і сердився на неї за кожне промовлене до них слово, за кожну усмішку.
— Хильнемо по одній, камрад! — Блідий унтер-офіцер про-стяг Гольтові чарку коньяку. Довкола у танці кружляли пари під патефонну музику. — У відпустці? — запитав унтер-офіцер, ледве повертаючи язиком. — Чи тут служите? А я… у відпустці, прямо з фронту! І знаєте, що я вам скажу? — Він випив свою чарку. — Якось моторошно на душі, камрад. — Він витер рукавом з лоба піт. — За три дні мені знову на Східний фронт… Будьмо! — Він ще наповнив чарки. — Кепські справи, камрад! Світ до того заєвреївся, що, чого доброго, вони нас ще здолають!
Раптом перед ними з’явилася фрау Ціше і сказала дзвінким, дещо різкуватим голосом:
— Я ж тобі заборонила говорити про війну! Іди краще потанцюй!
Унтер-офіцер покірно підвівся і невпевненою ходою поплентався в другий кінець вітальні.
Фрау Ціше підсіла до Гольта і мовила з удаваною образою:
— Ви невиховані, молодий чоловіче! Чому ви не запрошуєте господиню до танцю?
— Я не вмію танцювати, — признався він.
Фрау Ціше гукнула дівчині, що стояла біля патефона:
— Поставте фокстрот! — Потім узяла Гольта за руку і повела. Він швидко засвоїв цей простий танок.
— Та у вас же чудово виходить, — сказала весело фрау Ціше.
З трепетом серця підтримував він її рукою, ніжно і обережно, ніби вона була з фарфору. Крізь тонкий шовк він відчував тепло її тіла. Пластинка закінчилась. Гольтові здалося, що вона грала зовсім мало, і він попросив:
— Ще раз… будь ласка!
Гольт захопився танцем. Його дедалі більше огортало п’янке хвилююче натхнення. Він спочатку злегка, а потім міцніше притиснув її до себе і навіть сам злякався своєї сміливості.
Коли і цей танок, на превеликий жаль, надто швидко закінчився, вона здалася йому ще неприступнішою, ніж будь-коли. Він ревниво спостерігав, як фрау Ціше танцює з іншими. Служниця розносила всім бутерброди. Сардини в олії. Гольт відмовився, хоч і був голодний. Нарешті він підсів до хористок, випив чарку, потім ще одну. Але пусте базікання цих дівчат, їхні розмальовані обличчя викликали у нього огиду.