Стелю маленької чистої комірчини теж підпирали балки.
«Навряд чи допоможе все оце», — скептично подумав Гольт. Він волів би зараз бути біля своєї гармати, під відкритим небом.
Вони сіли. Фрау Ціше все ще міцно тримала його за руку і, тремтячи всім тілом, горнулася ближче до нього. В коридорі підвалу тьмяно блимала електрична лампочка. Гуркіт зеніток доносився сюди вже приглушено.
Вони мовчки сиділи одне біля одного. За якусь мить вона заговорила:
— Всі оці люди завжди доводять мене до нестями. А з вами я спокійна.
— Тут, у цьому склепі, я, мабуть, теж боявся б. Але я дуже радий, що можу побути з вами. — Він відчув, що фрау Ціше уважно глянула на нього, а потім знову відвела погляд кудись просто себе.
З коридора до них долинали голоси і плач дітей. Але Гольт майже нічого не чув. Він дивився на цю молоду, по-дівочому ніжну жінку, що сиділа поруч, загорнута в шубку, з якої видні-лося тільки її вузьке і тепер таке бліде обличчя. Важкий вузол волосся розпустився, і густі матово-блискучі пасма спадали їй на шию, зливалися з хутром. Фрау Ціше відкинула назад голову і притулилася потилицею до стіни.
— Чому ви тоді втекли? — напівголосно запитала вона.
— Я й сьогодні мало не пішов…
— Але чому ж?
— Коли… ви танцюєте з іншими, я просто не можу витримати…
Вона усміхнулась.
— Я нічого не можу з собою вдіяти… — сказав він, — я знаю, що це безглуздо…
Вона нічого не відповіла.
Комендант загорлав на весь коридор:
— Відбій!
Гольт глянув на годинник. Було вже за одинадцяту.
— Час іти! — Як і першого разу, він стояв перед нею, низько схиливши голову, і, не випускаючи її руки, запитав: — Можна мені знову прийти?
Розтягуючи слова, вона відповіла:
— Власне кажучи, ви вже досить дорослий і самі повинні знати, що вам можна і чого не можна.
Йому ще ніколи не доводилося бачити таке непроникне обличчя.
Гольта не полишала думка про це дивне знайомство. На дозвіллі, під час чергування біля гармати, на заняттях йому не йшла з голови оця темноволоса жінка. Спочатку його увагу відвертала Ута. Та незабаром Гольта полонило нове почуття, яке, очевидно, було сильніше за нього. Іноді його все ж терзало сумління.
Напередодні чергового звільнення він подзвонив до фрау Ціше і запитав, чи можна прийти.
— Звичайно, якщо у вас не передбачається нічого цікавішого.
Вона відчинила йому сама. Крім неї, нікого в квартирі не було. І знову фрау Ціше здалася Гольтові зовсім іншою, ніж під час попередніх його відвідин, — від неї віяло якоюсь загадковою діловитістю. У вітальні вона опустилась на кушетку. Гольт підсунув до неї своє крісло. Обоє закурили.
— Чому ви сказали: «Якщо у вас не передбачається нічого цікавішого»? — запитав він. — Для мене найкраще — це дивитися на вас.
— Справді? — спроквола промовила фрау Ціше і ледь помітно потяглася. — А писати листи до фрейлейн Барнім?
Ці її слова так приголомшили його, що він зненацька зухвало вигукнув:
— Ви за мною шпіоните?
— Так, трошки, — мовила вона і кинула сигарету в попільничку. — У всякому разі, мені вдалося вивідати у свого пасинка дещо важливе.
— І… що ж саме?
— Що ви не з тиху хто любить вихвалятися своїми перемогами, — повільно проговорила вона, дивлячись на нього пильно і навіть з викликом, — одним словюм, що ви вмієте тримати язик за зубами.
Він немов скам’янілий сидів у кріслі, доки погляд його не впав на фотографію в рамці. Збудження, яке гнало по жилах кров, миттю вилилося у шалену лють. Він схопив портрет товстого білявого чоловіка і жбурнув його на підлогу з такою силою, що осколки розлетілися по всій кімнаті. Фрау Ціше злякано скрикнула. Він схопив її в обійми. Вона пригорнула його до себе і потягла вниз, її похіть він сприйняв за пристрасть.
Гольт пробув у неї до пізнього вечора. Вони лежали у спальні на широкому ліжку. Гольт, не відриваючись, вдивлявся в її розслаблене обличчя, ніби хотів відгадати, які думки ховаються за її чолом. І несподівано запитав:
— Ти мене любиш?
Вона здивовано розплющила очі. її погляд змусив його забути всю безглуздість цього запитання. Але фрау Ціше вже знову заплющила очі і, легко зітхнувши, промовила:
— Так, — і усміхнулася.
«Бреше!» — подумав Гольт і заперечив:
— Неправда, ти не любиш мене!
Вона повернула до нього голову.
— Кохання… — зневажливо сказала вона. — А що таке кохання? Я ж не дівчинка! Я віддалась тобі — чого ж ти ще хочеш?
— А… серце? — безпорадно промимрив Гольт.