Це запитання трохи здивувало професора. Він попихкав люлькою. Настільна лампа освітлювала його обличчя, в глибоких зморшках, що тяглися від ніздрів до куточків рота, залягла тінь.
— Твоя мати, — задумливо почав він, — ще й досі здається мені своєрідною і гідною найкращих почуттів жінкою… Але саме тому вона не могла бути мені справжньою дружиною.
— Ну гаразд, — перебив його Гольт. — Але ж привід! Коли ти пішов від неї, був же якийсь привід? Чому ти відмовився тоді від своєї посади у Леверкузені? — І знову подумав: «Не питай, не торкайся цього!»
— Мене не задовольняла моя робота, — відповів професор. Здавалось, він ухилявся від прямої відповіді.
— Пробач, — наполягав Гольт, — ти ж залишив Гамбург, щоб на повну силу працювати в промисловості, адже так? І раптом тебе перестала задовольняти робота?
— Саме так, вона перестала мене задовольняти, — сказав професор і подивився на сина задумливо й оцінююче.
— А тут, — обурено крикнув Гольт, — у цій норі, робота рядового хіміка тебе задовольняє?
— Так, вона мене задовольняє.
Його обличчя потонуло у сутінках кімнати. Повернута вбік голова затулила собою лампу. Біле волосся сріблилося в тьмяному світлі. Гольт мов зачарований дивився на батька, який, спрямувавши нерухомий погляд кудись у темряву і схиливши набік голову, поринув у роздуми.
— У другій половині свого життя, — повільно мовив професор, — я поховав немало ілюзій. Ти став старший… чудово! Однією з цих ілюзій була віра в можливість осторонь від життєвої суєти спокійно працювати на користь людства. Сюди ж я відношу і свій шлюб, і моє бажання… мати сина… і виховати з нього людину з такими ж переконаннями, як і мої… А той, хто втратив ілюзії, може чекати. А для чекання ця моя кімната… і моя теперішня робота якраз підходящі.
Гольт марно намагався відірвати погляд від старого професора. Малозрозумілі слова батька вражали його своєю серйозністю; як він не силкувався подавити в собі враження від цих слів, вони навівали йому спогади, і перед Гольтом ожили давно минулі картини, пора його дитинства. В ті часи ще й не намічався розрив, в його вухах ще не лунали нищівні слова матері, а батько був втіленням усього прекрасного на землі — всезнаючий, всемогутній, добрий і мудрий друг і вчитель. Так було колись. Ці спогади поступово розтоплювали кригу в його душі.
— Тату, — мовив Гольт і сам здивувався, як несподівано тепло прозвучав його голос, — колись давно ти говорив мені: «Людина повинна мати мету в житті, інакше вона не живе, а животіє, мов тварина…» Адже у Леверкузені у тебе була така мета? Скажи мені правду: чому ж ти покинув її?
Старий Гольт нахилився і повернув свого стільця. Тепер батько і син сиділи поруч у світлі лампи.
— Мету, — повторив він. — Так, я це говорив. Але ж є дещо вище. Совість, почуття відповідальності, вірність своїм принципам… Для багатьох… і особливо в наші дні, ці почуття нічого не означають. Але насправді вони мають велике значення. Я не міг порушити присягу лікаря, а від мене вимагали саме цього. З точки зору моїх колег і співробітників… а також і твоєї матері… я не тільки легковажно підірвав основи свого існування, а ще й зробив безчесний, зрадницький вчинок. Але зате у мене буде чисте сумління, коли все оце минеться.
— Коли… все оце минеться? — перепитав Гольт.
Професор кинув на сина такий погляд, що у того аж мурашки пробігли по тілу.
— Так звана Третя імперія, — сказав він.
Думка, яку тисячі разів утовкмачували йому, блискавкою майнула у нього в голові: «Зрада… Підривання бойового духу…» Але вона не затрималась у його свідомості; її місце заступив страх.
— Ти вважаєш, що… — Він замовк. Голос батька, твердий, діловий, долинав до нього ніби здалеку.
— Ти носиш військову форму, носиш на рукаві пов’язку з оцією… свастикою, але ти відшукав мене і попросив, щоб я сказав тобі правду. Під знаком, котрий ти носиш на рукаві, націонал-соціалісти підготували і розв’язали найстрашнішу з усіх грабіжницьких і завойовницьких воєн, які тільки знав світ, а тепер вони програють її, це очевидно і неминуче. Тоді в «ІГ-Фарбеніндустрі» мені запропонували взяти участь у виготовленні хімічної речовини, яку мали застосовувати для масового знищення людей. Я відмовився. Більше того, я назвав злочином випробування на високоорганізованих ссавцях отруйної дії різних хімічних сполук, які застосовувалися для знищення шкідливих комах; я бачив, до чого ведуть ці досліди в широких масштабах.
І я не помилився. Тепер у концентраційних таборах есесівці знищують сотні тисяч людей за допомогою виготовлених у лабораторіях «Фарбеніндустрі» сполук з синильної кислоти і метилового ефіру хлоровугільної кислоти…