Якийсь час все було спокійно. А потім гамбуржці почали ламати киркою двері. У верхній фільонці з’явився отвір, досить широкий для того, щоб Гомулка міг просунути в нього дуло рушниці. Він спустив курок. «А-а-а!» — розляглося у відповідь, і дірку негайно заткнули.
— Молодець, Зепп!
Знадвору почувся голос розлюченого Гюнше:
— Ще раз вистрелите — і ми вас так віддубасимо, що й кісток не зберете!
— Скажеш гоп, як вискочиш! — огризнувся Вольцов.
Гольт подумав: «їх багато, нам будуть непереливки!»
Цемцький протиснувся до Вольцова.
— Гільберт… вони говорять, що ти боїшся. Тебе, уявляєш, назвали боягузом! — підбурював він, хитро посміхаючись.
Зовні знову відтулили пробоїну в дверях. Гомулка на цей раз промахнувся, і в кімнату влетів снаряд з сльозоточивими газами, один, потім другий… Всі відразу ж одягли протигази. Розчаровані гамбуржці довго про щось радилися. Вольцова нарешті охопила лють. Одним ударом він розбив табурет і вхопив у кожну руку по ніжці.
Раптом на даху щось затупотіло.
— От прокляття, зараз ми матимемо лихо з грубою! — крикнув Гомулка.
Гамбуржці вилили в димохід усю воду з протипожежної діжки і заклали димар дошкою. З розжареної груби валив їдкий дим. Кімната виповнилася чадом. У протигазах хлопцям спочатку було байдуже, але незабаром забракло кисню. У Гольта аж дзвеніло у вухах. У клубках густого диму, вже ледве тримаючись на ногах, блукали якісь постаті. Гольт і Вольцов порозчиняли вікна, позривали з себе протигази та каски і жадібно хапали морозне повітря.
Нападники заходилися штурмувати вікна, але їх зручно було захищати. Вольцов і Феттер били навідліг кийками, а впереміж клацала пневматична рушниця Гомулки. Але надто пізно збагнули, що атака вікон була удавана і служила тільки для відтягнення сил від дверей. За спиною в них затріщав зламаний замок, і цілий натовп гамбуржців ввалився в кімнату.
Кілька з них відразу ж як підкошені звалилися під ударами на підлогу і з стогоном поповзли назад у коридор. Вольцов, тримаючи в кожній руці по ніжці від табурета, розмахував ними мов шалений, мегелячи по чім попало Своїх ворогів. Раптом він упав, і на нього накинувся цілий гурт гамбуржців. Гольт, діставши кілька досить дошкульних ударів по обличчю і по голові, ходив як очманілий. Він бачив, що Гомулка відбивається прикладом рушниці, бачив, як удар кийком по голові звалив і його на землю. Перед очима пропливло широке обличчя Ціше. «Негідник, свиня, тварюка, гвалтівник!..» Гольт пробився крізь натовп до Ціше. Але тут він побачив Вольцова, що, лежачи на підлозі, оборонявся від чотирьох нападників, які били його куди попало і тільки заважали один одному; побачив, що закривавлений Феттер жбурляє через усю кімнату пляшки з фантою і знову рвонувся до Ціше, але, спіткнувшись об ноги Вольцова, перекинув важкого стола і накрив ним цілий клубок тіл, що, вчепившись одне в одного, качались по підлозі. Вольцов, який лежав на самому споді, тепер звільнився і виповз із-під кришки столу. Гольт бачив усе це немов крізь туман. Він кинувся на переляканого Ціше, котрий присів у кутку за ліжками, і обома руками вхопив його за горло. «Нарешті я з тобою поквитаюся!» — промайнула у Гольта думка. Обидва повалилися на підлогу. Ціше захрипів. «Ах ти погань, гвалтівник!» Раптом хтось луснув Гольта по голові. Він випустив свою жертву. Голос капітана прогримів:
— Ці бандити понищать один одного. Де таке чувано?!
Гольт обмацав свою розпухлу голову, що, здавалося, ось-ось розвалиться від болю. На порозі стояв капітан Кутшера без кашкета, а знадвору перед вікном — Готтескнехт. Довкола валялись на підлозі і сиділи, тримаючись за голови, зенітники з перекошеними від болю обличчями. Санітар перев’язував комусь залите кров’ю око. Вольцов, майже неушкоджений, стояв перед капітаном, все ще не випускаючи з рук ніжку від табурета.
— На нас напали з великою перевагою, — промимрив він.
— А той, хто заварив усю цю кашу, виявляється, вийшов сухий із води! Ви, певне, думаєте собі, ніби можете витівати що завгодно?