ЗАКОН ПРИРОДИ
(Напівфантастичне оповідання)
Послали мене нещодавно у відрядження на Місяць, у район Моря Дощів. Пощастило: на море, та ще й улітку! Одержав, як годиться, підйомні за кожні десять тисяч кілометрів і за якихось дві години вже був на місці. Політ пройшов нормально. Перевантажень особливих я не відчув, що, зрештою, і не дивно, бо люди бувалі кажуть, що у командировочних їх майже й не буває. Від послуг таксистів, що стояли групою на приракетодромній площі, довелось відмовитись, бо вони дружно заявили, що у районі Моря Дощів усі шляхи порозмивало і доведеться платити в обидва кінці. Вирішивши, що так ніяких підйомних не вистачить, а правди тут, на невидимому боці Місяця, годі й шукати, подався до автобуса.
В автобусі, що скидався на літаючу тарілку, мене вразив такий своєрідний місячний пейзаж, гідний передачі «Очевидне неймовірне»: усі жінки сидять, а чоловіки стоять. Ну, я теж сідати не став, а почав прикидати, розмірковувати, що б це значило. Адже пасажири усі на вигляд нормальні, а жіноче свято навіть за місячним календарем не випадає. Скористався послугами свого похідного комп'ютера. Той довго миготів лампочками, потім на екрані спалахнув напис: «Спитай у місцевого мешканця!» Тоді я до чоловіка, що поруч стояв, звернувся:
— Даруйте, ви давно на Місяці?
— Тут і народився! — гордо відповів він.
— То поясніть, будь ласка, чому у вас у транспорті усі чоловіки стоять, коли навіть є вільні місця?
— Ви що, з Землі впали? — здивувався мешканець Місяця. — Це ж закон природи!
— Сувора у нас природа, не позаздриш! — зауважив я.
А про себе вирішив, що ніколи не зміняю квартиру під Місяцем на аналогічну житлоплощу на Місяці.
— Нічого, звикнете, — заспокоїв мене абориген.
— Але ж не можна чекати милостей від природи! — промовив я з гідністю посланця планети Земля, намагаючись сісти.
— Спробуйте, спробуйте, — посміхнувся співбесідник. — Нічого не вийде. В нас тяжіння незначне. Не втримаєтесь.
— А як же вони? — не повірив я, кивнувши на жінок.
— Їм що, — махнув рукою мешканець Місяця. — Їх кошики привантажують, от вони і сидять.
Тарілка, обминаючи кратери, котилась до Моря Дощів., та, чесно кажучи, я відчував себе не у своїй тарілці.
○ ○ ○
ПРИХОДЬТЕ ВЧОРА
— Добрий день!
— Ах» це знову ви? Я ж вам казав, приходьте завтра,
— Перепрошую, ви мені вчора казали; «Приходьте завтра». Ось я сьогодні й прийшов.
— Певно, то було позавчора. Так-так. Саме позавчора.
— Тут, вибачте, якесь непорозуміння. Пам'ятаєте, коли я був у вас два тижні тому, ви мене записали на прийом на наступний тиждень, а наступного тижня порадили завітати днів за три, тобто вчора. Ось я вчора перед вами й постав. Вчора ж ви сказали: «Приходьте завтра».
— Ну, як на те пішло, то десять днів тому, пригадайте, я вам сказав, що вислухаю вас через два тижні, тобто після післязавтра.
— Не кажіть, місяць тому, я пам'ятаю як зараз, ви мені запропонували навідатись до вас через місяць, тобто сьогодні.
— Громадянине, ви мене збиваєте! Приходьте у призначений час!.. А якщо вже з'явились сьогодні, то приходьте завтра!
ЗАЛІЗНИЙ АРГУМЕНТ
Робот ШВ-4І5-й натиснув клавіш селектора.
— Говорить ШВ-4І5-й, сьогодні буду на роботі пізніше, — доповів він. — Перегорів діод ПК-107 б.
— Причина неповажна! — долинуло з динаміка по незначній паузі. — Негайно замінити діод на запасний!
«Замінити, — передражнив подумки робот.— Щоб тобі перфорацію зіпсувало! Теж мені ЕОМ — три катоди, два аноди!»
— Немає контакту в першому блоці, — зімпровізував ШВ-4І5-й і для більшої переконливості заскрипів шарнірними з'єднаннями.
— Підключитися до блока СВ1— відкарбувала електронна співбесідниця.
«Ох, які ми розумні! — підпустив шпильку ШВ-415-й. — Звісно, в нас же родовід — цілих 13 поколінь! Тільки ще невідомо, хто в тебе був у першому поколінні. Напевне, циклопи якісь».
— Добре, — сказав він у мікрофон. —Але мені треба зустріти ШВ-1І9-го, поїзд 421.
— ШВ-119 очікується ввечері!
«Щоб твою інтегральну схему тричі продиференціювало!» —вилаявся ШВ-415-й. Напруга в ньому підскочила до 220 вольтів, він випив 15 крапель солідолу і нервово закрокував по кімнаті, чухаючи тріод ТР-675.