1. Главная
  2. Книги
  3. Руданський Степан Васильевич
  4. Приказки
  5. Страница 13
Выбрать главу

МОШКОВА ПІСНЯ

Колись Мош­ко улю­бив­ся У на­шу дівчи­ну. То, бу­ва­ло, все співає В ли­хую го­ди­ну: «Світить місяць, світить, І сон­ця не тре­ба,- Він не впа­де з не­ба, Бо доб­ре дер­житься. Ой там край Ду­наю Голуби літа­ють,- Най собі літа­ють, Бо я їх не спійму. Сів заєць на дубі, Оріха ку­сає… Бо він виг­ля­дав Милої ко­хан­ки. Сів заєць на дубі, А я ко­ло ду­ба. Як ти мені лю­ба, Сказати не мо­жу!»

ХТО КОГО ЛУЧЧЕ

Бився Мош­ко із Гав­ри­лом Та й потім хва­лив­ся: «Ото,- ка­же,- на яр­мар­ку Я з Гав­ри­лом бив­ся! Він на ме­не із ло­ма­ком По пле­чах ма­ха­ло. А я йо­му все з яр­мур­ком По носі да­ва­ло!» «Та слав­но ж ви, Мош­ку, би­лись… А хто ж ко­го луч­че?» «Та Гав­ри­ло ме­не луч­че, А я йо­го луч­че!»

НЕВИННИЙ МОШКО

«Куди, Мош­ку, так ідеш?» «На війну ви­ход­жу!» «А чо­го ж то пізно так?» «Ще два-три по­ло­жу!» «А як те­бе ча­сом хто Схоче по­ло­жи­ти?» «А ко­му ж я ви­нен що? За що ж ме­не би­ти?»

ТРИ ПИТАННЯ

Рабин: «Чого півень, як співає, Очі зак­ри­ває?» Мошко: «Того, дев­не, що на­пам’ять Свою пісню знає». Рабин: «Чого ко­лись по дра­бині Ангели зліза­ли?» Мошко: «Бо ще бу­ли мо­лодії, Мало пір’я ма­ли». Рабин: «Чого мо­ре так со­ло­не, Що не мож­на пи­ти?» Мошко: «Бо по­гані осе­ледці Мали за­се­ля­ти».

ЧИ ДАЛЕКО ДО НЕБА

«Що п’ять верс­тов - то й кор­шом­ка, Нічого й лічи­ти, Бо п’ять верс­тов як проїдеш, Треба й відпо­чи­ти. Ото їдуть із яр­мар­ку Двоє гос­по­дарів, У каж­до­го віз по­ряд­ний, Воликів по парі. Їдуть собі по­ма­леньку, Грошенята ма­ють, Полягали на со­ломі - Та й ду­му га­да­ють. Далі їден про­бу­див­ся З гли­бо­кої ду­ми, Повернувся на со­ломі. «Чи спиш,- ка­же,- ку­ме?» «Що го­во­риш?» - дру­гий ка­же. «Чи спиш, я пи­таю». «Та не сплю ще,- ка­же,- ку­ме, Тілько що дрімаю!» «Не дрімай же на го­ди­ну Та глянь про­тив не­ба, Скілько б верс­тов так до не­ба Проїхати тре­ба?» «Та бог йо­го свя­тий знає І добрії лю­ди… Я ду­маю, що не більше, Як п’ять верс­тов, бу­де». «Гуттю, ку­ме!.. Та се ба­ба Тобі наб­ре­ха­ла… Та як­би п’ять верс­тов бу­ло, Там корш­ма б сто­яла!»

ОКУЛЯРИ

Розходився му­жи­чок Аж ґвалт дя­ку­ва­ти, Та од­на йо­му біда: Не вміє чи­та­ти. До аз-бу­ки - так ку­ди, Не то­го він хо­че. Він га­дає чим дру­гим Просвітити очі. «Не вміє ж так ста­рий дяк Стрічки розібра­ти, Окуляри ж як візьме - То ку­ди чи­та­ти! Отак і я за­ве­ду Кондаки й тро­парі, Піду тілько та куп­лю Такі оку­ля­ри». Пішов му­жик до крам­ниці, Різні ви­би­рає… Що на очі нак­ла­де, То все не чи­тає. Далі соті з но­са зняв, Об зем­лю уда­рив. Розплатився та й пішов Сам без оку­лярів. Та й на про­во­ди ска­зав Хрещеному лю­ду: «Окулярів не ку­пив То й дя­ком не бу­ду».
~ 13 ~