Пішов козак до костьолу,
О світі забув...
Подивився, роздивився,
Назад повернув...
«А правиться мша в костьолі?» -
Дідич запитав.
«А бог його святий знає! -
Козак відвічав. -
Мшить не мшить, музики грають,
А ксьондз coбi п’є:
Має бути, що i костьол
Жидам продає!..»
ПОЛЬСЬКИЙ I РУСЬКИЙ КІТ
Несе м’ясо руський кіт,
Польський вихилясом:
«Що ти, котику, несеш?»
А той каже: «М’ясо!»
Та як «М’ясо!» вимовляв,
М’ясо i упало,
I з ним польського кота
В минуті не стало.
Несе м’ясо польський кіт.
Руський i питає:
«Що ти, котику, несеш?»
«Mieso!»- відвічає.
I як «Miеso!» вимовляв,
To так стиснув зуби,
Що бідняка, руський кіт,
Лиш облизав губи.
ЗЕЛЕНИЙ ПЕС
Зайшов німець раз на бал,
3 панною сідає,
Мовчить-мовчить, далі раз
Сусідку питає:
«Чи зелений коли пес
Пані не здибала?»
«Та нi, - каже, - або що?» -
Німця запитала.
«Та нічого, - каже той, -
Я так лиш питався,
Бо з зеленим, пані, пес
I я не здибався!»
ЛИСТ
Іден дідич мав у школах
Кохану дитину,
Ото раз до неї й пише:
«Милий ти мiй сину!
Як ти здоров - слава богу,
А як добре вчишся,
То не візьме тебе дідько,
Про те не журися;
Моя жінка, твоя мати,
Без відома мого
Посилає на opixи
Toбi золотого.
А я тобi посилаю
Старі ногавиці,
Зроби coбi жупанину,
3 рештків - рукавиці,
Та учися, милий сину,
Та читай багато,
Бо ти дурнем зостанешся,
А я- твоїм татом!»
ЖИВОТИНА
«Де то, доню, животина
Так?!»
«То то, мамо, коло тина
Дяк.
Все, бувало, грає, грає
Та й...
Все, бувало, примовляє:
«Дай!»
Раз підсунув було ручку
В то...
А я кажу: «Дай обручку,
То...»
A він каже: «На обручку!
Дай!»
Я пустила його ручку,
Та й!»
8 мая
СЛАБИЙ ЗУБ
Сидить шевчик на стільці
На кумові постільці
Пришиває латку.
Аж у сінях двері - скрип!
Далі двері в хату рип! -
Шелеп кум у хатку!
«Здоровенькі ви були!
А що ж мої постоли -
Вже, мабуть, готов!?»
«Зараз будуть... Погодіть,
Що ж ви стогнете, як дід?
Чи вже ж нездорові?»
«Та не то щоб, боже, крий,
Був я дуже так слабий,
А так тілько нудно;
Розболівся вражий зуб
Та зapic тобі, як дуб,
Що й вирвати трудно...»
«Не журіться, - каже швець, -
А сядьте-но на стілець!..»
На стілець саджає,
В дратву зуба замотав,
Кінці разом посплітав,
До ноги чіпляє.
Але, звісно, у шевців
Все дірявії стільці,
Щоб то не душило.
Ото шевчик i зайшов,
Стихача діру найшов
Та хвать кума шилом!...
Кум підскочив, як той цап,
Та рукою ззаду лап
За грішнeє тіло:
«Недаремне ж я стогнав,
От коріння попускав -
Аж там заболіло!»
ЖОНАТИЙ
Била жінка мужика
Та й вигнала з хати.
Пішов, бідний, по полях
Притулку шукати.
Ходив, бідний, цілий день,
Все кляв молодицю,
Наостаток десь заліг
На руді в копицю.
Аж дивиться на руду,
Що бугай хороший
Ходить coбi по траві,
Мукає з розкоші,
Та й i каже неборак:
«Щасливий ти, брате,
Колись i я так співав,
Як був нежонатий!»
ТІЛЬКО ДОПЕЧИ!
Ідуть coбi парубки
На нічліг до гаю
Та й говорить, як господь
Гнав Адама з раю.
«Ото,- каже з них їден,-
Господь обізвався:
«Що ж, Адаме, виходи!
Де ти заховався?»
Мовчить Адам, а господь,
Серед раю саме,
Обізвався другий раз:
«А де ти, Адаме?»
Мовчить знову. I господь
Страшно розізлився:
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Де ти там зашився?»
«Тю на тебе! - вci кричать. -
Схаменись, небоже!
Де-то вже таки господь
Так сказати може?!»
«Та дурні ви! Hiби бог,
То вже й маслом маже?..
Аби тілько допекти -
То ще й не те скаже!»