Добре-добре, нехай так,
По «Буди господнє».
Піп до шапки - але ба!
I місце холодне...
Піп - додому, до горшка,
Де кипіло сало,
I там йому лиш горох,
А сала не стало.
I промовив старий піп:
«Оже ж признавався!
А я, старий та дурний,
I не догадався!»
20 окт[ября]
СМІХ
Наробились мужики,
Разом полягали,
Позіхнули кілька раз
Та й позасипали.
Але їден чи здурів,
Чи чорт його знає,
За сокиру ухопив,
Стиха підіймає,-
Хвать їдного по карку!
Голова відпала;
А той голову за чуб,
Та й iз нею драла!
I забіг межи корчі,
Голову ховає
Та й сам собі, неборак,
Стиха промовляє:
«То ж то,- каже,- я смixy
Буду з нього мати,
Як устане та почне
Голови шукати!»
20 окт[ября]
ВЕРСТВА
Шлях широкий стовповий,
Сонце припікає,
Чумак їде на волах
Тай собі дрімає.
А воли пішли, пішли
Та й на траву збились.
Далі раптом за верству
Biccю зачепились.
Кинувсь зопалу чумак,
Воли повертає.
«О бісова ж твоя мать,-
3 серцем промовляє,-
Чи здуріли москалі,
Чи місця не мали?
На самісіньком шляху
Палі повбивали!»
ВІТEP I КОЛЬКА
Зайшов козак до корчми,
Руки потирає:
«О, мороз же то, мороз!» -
3 сердем промовляє,
А жидок: «Кахи-кахи!»
Кашляє в макітру
Та й говорить: «Що мороз?
Якби то ще вітру!»
А козак собі на вус:
«Постривай же, враже!
Чи ж не кашель у жидка?»
«Таже кашель!» - каже.
«Що ж то,- каже,- кашель варт?
Кашель iщe гойкий;
А якби-то,- каже,- так
Та до кашлю кольки!»
МОШКІВ ДАХ
Дах дірявий, дощ іде,
В корчму затікає.
«Покрив би ти, Мошку, дах!» -
Мужик промовляє.
А жид: «Гирсти? Крита дах?..
Та як його крити,
Коли тепер дощ іде,
То буде мочити...»
«Та хто каже, що тепер?»
«А коли ж, Іване?»
«Та покрив би хоч тогді,
Як дощ перестане...»
А жид: «Гирсти? Крити дах?..
Як дощу не буде?..
Та у мене тогді й так
Сухо буде всюди».
ТОРБИН БРАТ
Докучило підшивати
Подертії сита,
Пішов циган молотити
За торбину жита.
Пішов таки недалечко -
До свого сусіда...
От молотить та й молотить
Зрання до обіда.
Перекинув, може, з копу,
Хтів би й попоїсти,
Та господар, як на збитки,
Не дає i cicти.
То наймита з ним поставить,
А то сам молотить.
Потягає бідний циган,
Аж піт з нього котить.
Перекинув копи зо дві,
Ба вже i смеркає.
«Чи не годі з нас, панотче?» -
Cipoмa питає.
I господар спочив добре
Та й до нього каже:
«Помолотим іщe трохи,
Заким сонце ляже».
Знов молотить бідний циган,
Аж піт з нього котить,
Виглядає поза хату,
Ба вже й місяць сходить.
Іскривився сіромаха,
Спину нагинає.
«Чи не годі з нас, панотче?»
«Або що?» - питає.
«Та щось,- каже,- не то світить
Край ваших віконців!»
«Як то,- каже,- не то світить?..
Та ж то братик сонців!»
Коли братик - так i братик,
Нічого чинити;
Мусив бідний циганюга
Всю ніч молотити.
На другий день той iз хати,
А циган у хату.
«А, здоровенью, панотче!
Чи не можна б плату?»
«Можна,- каже,- чом не можна,
Як не дати плати?
Ходім,- каже,- до засіка,
Будем насипати».
Прийшов циган до засіка,
Торбу підставляє.
Пішов гарнець, пішов другий.
«Чи годі?» - питає.
«Насипайте іще»,- каже,-
Сипле той i п’ятий.
Ба вже сипле i дев’ятий,
«Чи не годі, брате?»
«Hi, не годі!» Насипає
Цілу мipкy жита.
Коли гляне - аж там торба
До мішка пришита.
І скривився пан господар,
Голову схиляє.
«Чи не годі із вас, куме?»
«Або що?» - питає.
«А щось,- каже,- ваша торба
Та підшита чорним...»
«Підшитая?.. Насипайте!..
Та ж то братик торбин!»