Спереду його обличчя здавалося бездоганним. Я бачила на ньому всі ямки, всі зморшки, навіть знайому родимку на шиї. Волосся, щелепи, іудзики на роздертій сорочці — все було на місці. А збоку і ззаду... Ні. це була не голова, а радше вичищена всередині шкаралупа — порожня, як маска з пап’є- маше.
— Зачекай, Локвуде... Я не розумію. Твоя голова...
— Мені пора.
Постать знов озирнулась, ніби її насторожило щось позаду неї. Так. я не помилилась. То була порожня шкаралупа. По краях маски хилитались тоненькі чорні волокна, як у розтріпаного килимка. А за ними, всередині шкаралупи, я помітила ніби сітку, безладно сплетену з малесеньких джгутиків. Ця сітка нагадувала величезне сіре павутиння, укладене на дні рельєфної мембрани. Я бачила Локвудове обличчя навиворіт — випуклі вилиці, носову западину...
А на місці очей і рота видніли порожні чорні отвори.
Постать знов обернулась до мене. Вуста сумно всміхнулись, очі глянули з мудрим співчуттям:
— Люсі...
Ці волокна... Я відразу пригадала огидну тварюку, що рачкує.
Тепер мені все було зрозуміло. Я відсахнулась, переповнившись водночас невимовним полегшенням і огидою:
— Я знаю, хто ти такий! Ти — не він!
— Я той, ким я став.
— Ти Двійник! Самозванець? Ти живишся моїми думками!
Каністра! Де ж моя каністра? Нічогісінько не розбереш у цій темряві!
— Я показую тобі твоє майбутнє. Це все зробила ти.
— Ні! Ні, я не вірю тобі!
— Не все, що ти бачиш, уже сталось. Часом воно лише має статись...
На блідому обличчі з’явилася усмішка. Воно дивилося на мене з ласкою й любов’ю...
А потім його розітнуло вістря рапіри.
Від голови, від волосся, посередині носа, через рот. через підборіддя і далі крізь груди. Усе відбулось миттєво. Тіло, мов надута повітрям торбина, нітрохи не пручалось.
Локвудові голова й тіло розвалились навпіл, по різні боки від блискучого срібного клинка. З порожньої маски в повітрі заклубочились чорні згустки, схожі на краплі темного соку, що впали в чисту воду. Постать розпалась на окремі волокна плазми, які закрутились і швидко випарувались.
На тім самім місці, де щойно зникла примарна постать, стояв Локвуд із закривавленим обличчям, розкуйовдженим волоссям, у розірваному пальті, з відкинутою назад, щоб зберегти рівновагу, рукою й затиснутою в другій руці рапірою.
На його грудях не було ніякої рани. І його сорочка — біла, хоч і забруднена, — була цілісінька й навіть застебнута до другого згори ґудзика.
— Агов. Люсі! —усміхнувся він мені.
Я не відповіла, бо саме репетувала на весь голос.
Трохи пізніше ми з ним сиділи вдвох на камені в кутку зали. Щоб відшукати цей камінь, Локвудові довелося відкинути кілька черепів убік. Щоб не трапилось ніяких несподіванок. він посипав купу кісток сіллю й залізними стружками. На підлозі яскраво палали дві свічки з його пояса. У нього знайшовся навіть пакуночок жуйки... Усе було спокійно й затишно.
— З тобою справді все гаразд? — уже, напевно, вдесяте спитав він.
— Мабуть, так... Не знаю, — відповіла я, оглядаючи свої коліна. Локвуд міцно, по-дружньому стиснув мені руку. У нього самого була подряпина на щоці й припухла губа, та загалом усе було добре. Принаймні краще, ніжу блідої тварюки, з якою я тут нещодавно розмовляла.
Знаєш, нарешті сказав він. — Нам пора вибиратися щси нагору^Джордок напевно, вже місця собі не знаходить.
Джордж. Із ним усе гаразд? А з усіма іншими?
— Усе гаразд. Із Джорджем.
— А... з Голлі?
— Теж усе гаразд. Хіба що трохи вдарилась... Як і всі ми. Вони пішли шукати лікарів для Бобі Вернона. А Кіпс намагається вийти на зв’язок із Барнсом. Я залишив Джорджа за старшого. а сам поліз до цієї діри шукати тебе.
— Ти не повинен був цього робити, — заперечила я. — Ти не можеш так ризикувати своїм життям!
— Облиш, — відповів Локвуд. —Ти ж знаєш, я ладен померти за тебе, — він захихотів і додав: — Бог мені свідок, я не раз був до цього близький. Тож полізти рятувати тебе до якогось провалля —дурниця... Еге, ти ж уся тремтиш! Надягни моє пальто. Ну-бо, я наказую!
Я не сперечалась. Я справді змерзла. А пальто було нівроку тепле.
— Знаєш, я не пам’ятаю, як потрапила сюди, — байдужим тоном промовила я. — Мабуть, добряче вдарилась головою, коли впала. Досі ще ледве мозком ворушу.