Та було вже пізно. Біля входу до будинку агенції «Ротвел» стояв Квіл Кіпс, а з ним двоє його незмінних помічників — Кейт Ґодвін та Бобі Вернон.
Удень Кіпс видавався ще худорлявішим, ніж уночі. Убраний він був, як завжди, розкішно, проте обличчя його зблідло, а підборіддя заросло рудою щетиною. На рукаві в нього була чорна жалобна пов’язка, а ггід пахвою він тримав товсту теку з паперами. Оце так удар! Тепер нам було вже не сховатись ні за рогом, ні з того боку вулиці.
Ми порівнялись із Кіпсовою командою. Бобі Вернон був напрочуд маленький і худий, ніби хтось вирізьбив з дерева звичайного агента, а з тріски, що відкололась, — Вернена. Ґодвін — Слухачка, як і я, — завжди була холодна, як іній, і тверда, як асфальт. Вони кивнули нам. Ми кивнули їм. Ми трохи постояли разом, ніби обмінялись, як завжди, колючими дотепами й жартами, тільки цього разу мовчки, щоб заощадити час.
— Ми чули про Неда Шоу. Нам справді шкода, — нарешті сказала я.
Кіпс вирячився на мене:
— Та невже? Ви ж його ненавиділи!
— Ні... тобто так. Але ж це не значить, що ми бажали йому смерті.
Він стенув своїми худими плечима, схованими під розкішною сріблястою курткою:
— Не бажали? Може, й так. Не знаю.
Кіпе. як і завжди, видався мені зануреним у власні переживання. Тільки сьогодні його ненависть до нас відчувалась не так щиро, як зазвичай, а в голосі було чути гіркоту. Я не відказала нічого. Джордж розтулив був рота для відповіді, але передумав і теж промовчав. Кейт Ґодвін позирнула на годинник. а тоді поглянула вздовж вулиці, ніби на когось чекаючи.
— Як це сталось? — врешті запитала я.
— Чергова помилка ДЕПРІК. — пояснив Бобі Вернон.
Кіпс потер собі блідою рукою потилицю, зітхнув і додав:
— То була будівля на Волпол-стріт. Відкрита конторська будівля. Ми працювали на своїй ділянці, прослуховували психологічний рівень, а поверхом вище вештались нездари з агенції «Тенді». Ці кляті бовдури потривожили Спектра, не впорались із ним і просто погнали його сходами вниз, до нас. Цей Спектр вискочив із стіни перед Шоу й схопив його за голову, перш ніж ми встигли второпати, що й до чого!
— Його вже ніщо не могло врятувати, — кивнула Кейт Годвін.
— Мені справді жаль, — відповіла я.
— Так. дякую. Але ж це трапиться знову! Не з нами, то з кимось іншим! — мовив Кіпс. Його очі завжди були почервонілі, та сьогодні вони здались мені ще червонішими. — Цієї ночі ми знову йдемо на завдання. Барнс муштрує нас, неначе ведмедів у цирку. Навала в Челсі — це вже страхіття! А найголовніше. що в ньому немає жодної системи, — чи, може, я просто не бачу й?
— Система повинна бути, — заперечив Джордж. — Щось збурює привидів саме в цих місцях. Якщо є наслідок, то мусить бути й причина. Треба тільки чітко розуміти, де її шукати.
Кіпс скривився:
—Ти так гадаєш, Кабінсе? Найкращі фахівці ДЕПРІК сушать над цим свої мізки. Я щойно був на їхній нараді — ніхто нічого не може зрозуміти. Єдине, до чого вони додумались, — це влаштувати парад агенцій, які беруть участь у розслідуванні, щоб показати, ніби в нас усе гаразд. Уявляєте? Тисячі людей евакуйовані, привиди наступають, у місті заворушення, а їм потрібен карнавал! Ні. цей свій справді збожеволів! — він так сердито поглянув на нас. ніби це ми придумали той парад, а потім труснув своєю текою з паперами. — А оце ви бачили? Тут копії всіх звітів, які за останні тижні надійшли від агенцій, що працювали в Челсі. Прояви, Спалахи, Холодні Плями — все жужмом! Сотні випадків без будь-якої системи! ДЕПРІК вимагає, щоб це прочитали керівники всіх агенцій і висловили свою думку. Ніби в мене є час читати всю цю бридню! І взагалі, я поспішаю на похорон! — Кіпс спересердя стукнув по теці кулаком. — Піду й викину все це на смітник...
Ми збентежено стояли на місці. Я не знала, що тут сказати.
— Віддайте це краще мені, — запропонував Джордж. —Тут, напевно, є чимало цікавого.
— Тобі? — холодно реготнув Кіпс. — Навіщо? Ти ж ненавидиш мене!
Джордж у відповідь буркнув:
—А чого ти від мене чекаєш? Повітряних цілунків? Що кому до того, кого я люблю чи ненавиджу?Тут помирають люди. Ая. можливо, зумію щось зробити для них. Якщо хочеш, то читай ці папери сам. А якщо ні, то давай їх сюди. Тільки на смітник не викидай, — Джордж розчервонівся й навіть тупнув ногою.