Горище певним чином віддзеркалювало підвальний поверх: тут було мало місць, які могли б зацікавити нас. Уздовж коридору, обшитого панелями, тяглись комірчини для слуг — там роботи для нас було, як і на майданчику біля сходів, який, власне, ледве можна було й назвати майданчиком, просто кілька дощок, доданих до найвищої сходинки. їхня загальна площа, оточена акуратними дерев’яними перилами, була десь із дванадцять квадратних футів. Крізь скляне вікно на горищі було видно блідо-синє небо. Так само, як і напередодні, я перехилилась через перила, побачила пласку спіраль сходів, що вкручувалась, наче штопор, у тіло будинку й вела коло за колом, глибше й глибше — до самісінького дна, туди, де чотирма поверхами нижче, над вистеленою плиткою підлогою, вже зіущувались тіні.
Висота сходів лякала мене. Бідолашний Малий Том, що впав звідси в безодню!
Пошуки на горищі виявились іще менш плідними, ніж у підвалі. Спочатку ми відшукали холодну пляму й навіть неза- кріплену дошку, яка страшенно втішила Локвуда, та врешті не знайшли під нею нічого, крім пороху. З-під дошки вибігло кілька павуків, та це теж могло нічогісінько не значити. Тут не було ні засохлих кривавих плям, ні загублених ножів, ні моторошних клаптів одягу. Те саме стосувалось і решти майданчика.
— Цікаво. — мовила Голлі Манро, — а чи не може бути Джерелом сам майданчик? Якщо хлопчина стікав тут кров’ю, нею могли просякнути дошки й вона досі зберігається в них...
— ... і цей майданчик слугує переходом до потойбічного світу, — завершив за неї Локвуд, присвиснувши. — Цілком можливо. Тільки я не певен, що буде з нашою клієнткою, коли ми скажемо, що нам треба буде знищити частину її дорогоцінних сходів.
— Я ще ніколи не чула про таке велике Джерело, — зауважила я.
Локвуд поглянув на небо за вікном. Сіре, з рожевими прожилками, воно скидалось на шмат сирого сала.
— Такі вип адк и повинні бути. Джордж їх напевно знає... Якби він швидше над ійш ов! Сказав мені, що хоче продивитись лише кілька часописів... — він позирнув на годинник і вмить прийняв рішення. — Гаразд, тоді нам доведеться розділитися. Спочатку ми розкладемо ланцюги в підвалі на підлозі, як і збирались. Якщо вони зупинять прояв — чудово. Якщо ні, доведеться міркувати, як бути далі. Все інше — за вчорашньою схемою: спостерігаємо й не втручаємось. Я сьогодні вартуватиму в підвалі, можливо, помічу щось новеньке. Ти, Люсі, будеш тут. нагорі. Захист, свічки — усе так само.
—А що робити мені? — запитала Голлі Манро.
Я всміхнулась їй, перехилившись через перила:
— Що робити тобі? В мене щось пересохло в горлі... Постав, будь ласка, чайник на вогонь. А може, ще й печива принесеш? Дуже дякую тобі, Голлі.
Подумавши якусь мить, наша помічниця кивнула:
— Звичайно. Люсі. — і побігла з усмішкою сходами вниз.
— Вона хороша. — сказала я. — Добре, що ти взяв її з нами.
Локвуд пильно поглянув на мене:
— Будь із нею чемніша. Люсі. Вона не зобов'язана перебувати тут цієї ночі.
— Я просто переймаюсь її безпекою. — відповіла я. — Минулої ночі ти сам відчув, який потужний цей прояв. А вона — новачок. Тільки поглянь, не знає навіть, як рапіру до пояса почепити. Он бачиш, вона мало не спіткнулась об неї? — я легенько посміхнулась, та Локвуд лиш на мить ковзнув по мені очима.
—Тобі не треба так турбуватись про Голлі, — поволі промовив він. — Я зроблю це сам. Вона стоятиме біля мене, в моєму колі. Там їй буде безпечно. А ти влаштовуйся тут. Я певен, що ти впораєшся й сама. Розкладай ланцюги. Я чекаю тебе внизу через кілька хвилин.
І він помчав сходами вниз; за ним у повітрі лопотіло, наче плащ, його довге пальто. А я палкими очима дивилась йому вслід.
Усе, що відбувалось наступні кілька годин, аж ніяк не поліпшило мого настрою. У домі смеркло. Ми запалили свічки — їхні жовті вогні позначали дороіу, якою повинні були промчати наші привиди. Ми попоїли, перепочили, перевірили наше знаряддя. Джордж досі не повернувся. Це збентежило нас, ми боялися, що його могли не пропустити через зону поліцій- ного контролю в Челсі. Зараз мені дуже бракувало Джордже- вого товариства, бо Локвуд, коли ми чаювали, озивався до мене вкрай холодно. До того ж мене дратувала Голлі. Вона була скромна, слухняна, та водночас наполеглива. Як я розуміла, і те, й інше — хоч і по-різному — мало привертати Локвудову