— А що там. на тому перетині? — запитала я.
— Перекусочна «Тіп-Топ», — пояснив Барнс. — «Найкраща риба з картоплею від Баррі Мак-Ґіла». Я там ніколи не обідав. Але місце чисте. Я маю на увазі, чисте від ектоплазми, бо бруду там вистачає. Ми якнайстаранніше перевірили цей заклад, але нічого не знайшли. І в сусідніх домах та крамницях так само. Ми пошукали в архівах, історія цього місця теж не викликає жодної підозри. Тут не траплялось ні пошестей, ні погромів, ні різанини — нічого такого, що найчастіше виявляється осередком скупчення. Ось тобі й твій осередок. Кабінсе. — інспектор з гуркотом кинув на стіл ціпок. — Що ти на це скажеш?
— Те. що ніякий це не осередок. — відповів Джордж.
Барнс тихенько вилаявся й запитав:
— А справжній осередок, звичайно, вже відомий тобі?
— Ні. Поки що ні.
— Тоді відшукай його, будь ласка, для мене! Гаразд. Локвуде. Я випишу вам перепустки до забороненої зони, як просила панна Вінтерґарден. Тільки пильнуйте, щоб привиди вас там не вбили, а найголовніше... — Барнс знову заглибився в чиїсь папери. — Найголовніше — забирайтесь геть із моїх очей!
— Я піду до забороненої зони, — сказав Локвуд. коли через кілька хвилин ми знову вийшли на площу, тримаючи перепустки, на яких ще не висохло чорнило. — Погуляю там. щоб відчути дух того місця. Не бійтесь, я там ні в що не втручатимусь. .. А ти. Джордже?
Джордж подивився на нас такими очима, які бувають, напевно, тільки в сови, що слабує на закрепи:
— Зараз для мене йти туди — це лише марнувати час. Краще я швиденько збігаю до іншого місця. Люсі, ходімо зі мною. Ти можеш стати мені в пригоді.
Я завагалась, поглянувши на Локвуда:
— Звичайно, якщо я не буду потрібна Локвудові...
— Ні, дякую. Зі мною все буде гаразд, — він машинально, байдуже всміхнувся мені. — Іди з Джорджем. Побачимось удома.
Він на прощання махнув рукою, різко обернувся — в повітрі майнуло його довге чорне пальто — і за мить уже зник у натовпі агентів, телепатів і техніків.
Мені аж стиснуло серце — і від болю, й від гніву водночас.
Я крутнулась на п'ятах, потерла руки, вдаючи завзяття, якого анітрохи не відчувала, й запитала:
— Куди ж ми підемо. Джордже? До якоїсь цілодобової бібліотеки?
— Не зовсім. Ходімо, я покажу тобі.
Він повів мене на південь від площі, повз кордони ДЕПРІК, далі ще якоюсь вулицею, захаращеною слідами заворушень: розкиданими плакатами, порожніми пляшками та іншим сміттям.
— Це просто жах. — сказала я. пробираючись цим смітником. — Люди божеволіють.
Джордж саме переступав через плакат із написом: «АГЕНТИ—ГЕТЬ!»:
— Божеволіють? Оце вже не знаю. Вони просто перелякані, їх треба якимось чином заспокоїти. Не можна увесь час жити в тривозі... правда. Люсі?
— Мабуть, так.
Ми перейшли порожню вулицю. Праворуч від себе я побачила ще один залізний бар’єр — це означало, що ми з Джорджем ідемо краєм зараженої зони в напрямку Темзи.
—То ти вважаєш, що Барнс помиляється? — запитала я. — І осередок суперскупчення не в географічному центрі навали? Хіба таке можливо?
— Бач, — відповів Джордж, — Барнс виходить із того, що це звичайна навала привидів. Але ж насправді це не так. Хіба така навала може бути звичайною?
Я не відповіла, знаючи, що Джордж за мить пояснить усе сам. Так і сталося.
— Поміркуймо, — сказав він. — Що таке Джерело в своїй основі? Достеменно цього ніхто не знає, проте вважаймо, що це така собі слабка точка, в якій зникає бар’єр між нашим та потойбічним світом. Ми бачили це, скажімо, на кладовищі Кенсел- Грін, де вікном між світами слугувало дзеркало — «кістка і скло». Кожен привид тісно прив’язаний до свого Джерела. Травма, насильство, несправедливість — ось причини, які змушують духів повертатися до нашого світу. Привид кружлятиме круг Джерела, як собака довкола буди, аж доти, доки урветься його зв'язок із цією річчю або місцем. Гаразд, це все зрозуміло... А гцо таке скупчення? Воно має два різновиди. Перший виникає внаслідок якоїсь моторошної події, жертвами якої водночас стає велика кількість людей, наприклад, бомбардування або чуми... Пам’ятаєш отой згорілий готель у Гемптон-Віку, де ми знайшли в покинутому крилі відразу двадцять свіжопідсма- жених Гостей? Другий різновид скупчення з’являється іншим чином. Якийсь надпотужний Гість поволі підкорює собі інших, слабших. Убиває з їхньою допомогою людей, щоб поширити свою владу ще й на їхніх духів. Так протягом довгого часу, часом навіть багатьох років, утворюється група привидів, що належать до різних місць і часів. Чудовий приклад такого скупчення — Кумб-Кері-Голл. Або нещодавній випадок із «Лавандовою хижею». ДЕПРІК вважає що тут, у Челсі, ми зіткнулись із скупченням саме другого різновиду.