А ще я ніяк не могла подолати свого роздратування. Так, я наразила його і всіх інших на небезпеку, цього я аж ніяк не відкидаю. Та хіба можна цим виправдати Локвудове бажання відгородитись залізним бар’єром від усіх і насамперед від мене?
Щоправда, таким відлюдьком Локвуд був завжди. Найчастіше його відповіддю на все було мовчання. Він, напевно, став такий після смерті Джесіки...
«Л молодший брат не зміг запобігти нападові на сестру...»
До речі, ось чудовий приклад — його сестра. Він дещо розповів нам з Джорджем про неї, та цього замало. Я досі не могла зрозуміти, що ж тоді сталося в її кімнаті. І не дізнаюсь, якщо Локвуд не розкаже мені сам.
Проте ні—чого вже тут лукавити: дізнатись про це я можу. У мене є Талант, спроможний прояснити ту давню трагедію. Тому, проходячи в гніві й відчаї коридором другого поверху, я частенько позирала на ці двері.
Минув тиждень. Джордж продовжував свої пошуки, Голлі і приймала замовлення, а череп дошкуляв мені своїми недолугими жартами. Ми з Локвудом і далі працювали поодинці.
Біля станцій метро з'явились плакати, які запрошували лондонців на карнавал: елегантні від «Фіттес» із чітким текстом на сріблястому тлі, що повідомляли про майбутнє свято «Повернімо людям ніч», і яскраві від «Ротвела», з золотим карикатурним вишкіреним левом, що топче привида й тримає в лапі здоровенну сосиску. А тим часом на вулицях Челсі щодня відбувалися демонстрації й сутички між їхніми учасниками та поліцією: було чимало поранених, а поліція розганяла натовп водометами. Святкова ніч наближалась, проте атмосфера в місті залишалася нервовою й напруженою.
Локвуд спочатку взагалі не збирався йти на карнавал — його обурювало те, що нас не запросили взяти участь у параді агенцій. Та невдовзі, на превеликий наш подив, ми одержали таке запрошення, ще й особливе. Панна Вінтерґарден, що нині розкошувала в своєму звільненому від привидів будинку, була серед почесних осіб, які мали очолювати карнавальну процесію. Вона й запросила нас приєднатись до цієї процесії — як своїх персональних гостей.
Від такого впливового товариства Локвуд, звичайно ж. не зміг відмовитись. Тому в день свята ми вчотирьох вирушили пішки до мавзолею Маріси Фіттес, звідки мала розпочатись карнавальна хода.
Так, саме вчотирьох. Голлі Манро теж була з нами. Мавзолей стояв на східному кінці Стренду — там, де він переходить у Фліт-стріт, на острівці посередині дороги. Раніше там була церква, та ще за часів війни її розбомбили, а потім замінили суворою сірою будівлею, в якій спочивав прах Маріси Фіттес. Це була овальна споруда з бетонною банею: з її західного боку, між двома величними колонами, було влаштовано вхід до мавзолею просто від контори агенції «Фіттес». Над колонами височів трикутний фронтон з вирізьбленим на ньому однорогом — емблемою агенції. Вхід перегороджували масивні бронзові двері, що відчинялись лише в святкові дні, даючи людям змогу побачити простий гранітний надгробок великої дослідниці.
Н ад Лондоном уже смеркло, та карнавал був демонстративним викликом темним силам, тож його організатори запевняли
учасників у цілковитій безпеці. З кабелів над вулицями звисали захисні ліхтарі. На кожному розі курився лавандовий дим. клубочачись над натовпом, що хвилювався, наче морський прибій, біля мавзолею.
Над мавзолеєм у чорному вечірньому небі погойдувалась величезна. завдовжки з лондонський автобус, посріблена надувна рапіра. Дороги до мосту Ватерлоо та Олдвіча було захаращено кіосками й атракціонами. Тир «Влучи в привида» сусідував з «Польотом на Полтергейсті», де механічні руки піднімали чоловіків та жінок у повітря: ті аж верещали від захвату. Крутились каруселі з веселими привидами замість коників: у кіосках продавали цукрову вату «Павутиння» та карамельки у формі черепів, кісток і хмаринок ектоплазми. Як і на купальських ярмарках, де зазвичай можна побачити ті самі розваги, най- жвавішими відвідувачами тут були дорослі. Цієї ночі вони почувалися в безпеці, бо цієї ночі головні вулиці Лондона було обсипано сіллю та лавандою й перетворено на барвисту чарівну країну, яку їм так кортіло дослідити. И вони її досліджували — мчали повз нас, чоловіки й жінки, літні й молоді, з розчервонілими від збудження обличчями. Та водночас їхні веселощі здавались мені силуваними: ці люди з відчаю лише намагались удавати, що їхній страх перед ніччю — просто давній дитячий забобон.