— Стараємось залишатись на висоті. — відповів Локвуд.
— Так. я чула про ваше розслідування в Фіони Вінтерґар- ден. Чудова робота.
— Зараз я заклопотаний архівними дослідженнями, — втрутився Джордж. — І сподіваюсь досягти визначних результатів. Мрію стати колись членом «Товариства Орфея*. Ви чули про таке товариство?
Пенелопа Фіттес трохи повагалась і широко всміхнулась:
— Безперечно.
— А от я не чув, — зізнався Локвуд. — Що це за товариство?
— Це вільна спілка, — пояснила панна Фіттес. — Туди входять численні підприємці, що намагаються зрозуміти суть Проблеми. Хтозна, скільки відкриттів ми зможемо зробити завдяки вашій кмітливості, пане Кабінсе. Колись ми охоче приймемо вас до своїх лав.
— Дякую. Тільки я не певен, чи вистачить мені для цього кебети.
Леді лагідно засміялась:
— А тепер, пане Локвуде, я хочу познайомити вас з одним із моїх компаньйонів. Це сер Руперт Ґейл.
Чоловік, якого вона мала на увазі, стояв за її спиною й спирався об перила, що оточували платформу. Він обернувся. То був молодик із білявим, коротко підстриженим на потилиці й скронях, але пишно зачесаним над чолом, волоссям. У нього були акуратні вусики, повні вуста і яскраві блакитні очі. Щоки його порожевіли від холоду. Як і всі гості на платформі, він був ошатно вбраний і ліниво підпирався полірованим ціпком. Перехопивши ціпок лівою рукою, він правою потиснув руку Локвудові.
— Радий знайомству, сер, — промовив Локвуд, намагаючись на виказати того, що з цим молодиком нам уже доводилося стикатись. Коли ми востаннє бачили сера Руперта, він видряпувався стічною рурою на дах покинутої фабрики, шалено вимахуючи клинком, схованим усередині ціпка. Він був колекціонер, збирав заборонені артефакти, один з яких ми поцупили просто в нього з-під носа під час таємного аукціону. влаштованого Вінкменом. Тоді, звичайно, ми були в масках, а коли сер Руперт видряпався на дах. майже відразу стрибнули в Темзу, щоб утекти від нього. Проте навіщо дурити самих себе? Наша роль у тій історії була чудово відома, тож не тільки ми знали сера Руперта, а й він знав нас незгірше.
— Дуже приємно, — рука в рукавичці міцно схопила Локву- дову руку. — Ми. здається, вже зустрічались із вами?
— Навряд. — відповів Локвуд. — Щось я такого не пригадую.
— Бачте. — заперечив сер Руперт Ґейл, — у мене чудова пам'ять на обличчя. Я ніколи не забуваю їх. І навіть їхніх частин. Наприклад, підборідь.
— Ну. таке бридке підборіддя, як у мене, є в десятків людей, — відказав Локвуд. Сер Руперт досі міцно тримав його за руку: вони пильно дивились один одному в очі.
— Сер Руперт — давній друг нашої агенції, — пояснила Пенелопа Фіттес. — Його батько багато років тому допомагав моїй бабусі. А сам він зараз допомагає мені. Навчає молодих агентів фехтування та інших бойових мистецтв.
— І я це охоче продемонструю вам, — сер Руперт нарешті випустив Локвудову руку. — Нам слід буде якось зустрітися й поговорити про ваші справи, про наші...
Локвуд холодно посміхнувся:
— Я завжди до ваших послуг.
Пролунав гудок. Пенелопа Фіттес вирушила до переднього краю платформи. Ми побокували. Хтось сунув нам до рук склянки з гарячою кавою. Над вулицями вибухнув феєрверк, заливши небо червоно-сріблястими блискітками. Вантажівка гаркнула й зрушила з місця.
—Джордже, чи не зарано ти завів розмову про «Товариство Орфея»? — прошепотіла я.
Джордж насупився:
— Ні... А ти помітила, з яким крижаним спокоєм вона відповіла мені? Правду кажучи, мене це здивувало. Я думав, що це товариство більш таємне.
Він умостився на стільці. Голлі Манро стояла збоку й невимушено розмовляла зі своїми знайомими з агенції «Ротвел».
Ми з Локвудом тим часом спостерігали за парадом через голови натовпу.
Попереду, розтинаючи хмаринки лавандового диму, прямував конвой, повільно прокладаючи дорогу посеред Стренду. З динаміків, що стояли по кутах нашої платформи, лунала гучна музика, здебільшого врочисті патріотичні пісні. Панна Фіттес і пан Ротвел махали людям руками. За ними їхала перша з кількох платформ з акторами: на ній агенти у старомодному вбранні, під барабанний дріб, ганялися за привидами серед пінопластових руїн. Агенти кидали в натовп цукерки й безкоштовні сувеніри, а люд штовхався й весело підскакував, ловлячи дарунки.
«Хліба й видовищ, — пригадала я слова Стіва Ротвела. — І всі радітимуть».