Два постріли пролунали майже водночас, злившись в один гучний, оглушливий звук. Єдиноріг вилетів з Локвудових рук. на його шиї видніли два рівні круглі отвори.
А нападникові, з яким билась я, здається, додалося свіжої сили. Він спритніше замахав своїм клинком, і мені ставало дедалі важче відбивати його удари.
Зненацька він зупинився й здивовано вибалушив очі. Я теж не втямила себе з подиву, коли побачила, як із його грудей стримить кінчик леза, що прохромило його наскрізь.
Бойовик хитнувся, а потім упав убік. На його місці переді мною з'явився пан Ротвел, що струшував краплі крові зі свого меча.
Другий бойовик кинувся на Локвуда, та з іншого боку на нього вже насувався сер Руперт Ґейл з рапірою. Бойовик зупинився , вистрілив у сера Руперта й не влучив. Рвучко розвернувшись, він довгими стрибками помчав уздовж платформи.
— Ми ще зможемо спіймати його, Люсі! — вигукнув Локвуд, піднімаючи свою рапіру. — Вперед!
Ми побігли майже спорожнілою платформою. Проминули Джорджа. що заклопотано посипав Гостя сіллю й залізними стружками: проминули Голлі, що схилилась над постраждалою жінкою. Другий привид уже пропав, з ним упорались агенти з «Ротвела». Сам пан Ротвел з панною Фіттес теж залишились позаду.
Чоловік у чорному добіг до кінця платформи, напружився й перескочив на кабіну наступної за нами вантажівки. Локвуд стрибнув за ним, його пальто залопотіло в повітрі, а ще за мить стрибнула і я.
По кабіні загримотіли підошви. Стрибок на платформу, ривок під декораціями у вигляді готичних арок, крізь юрбу спантеличених акторів... Бойовик змахнув клинком, вистрілив з пістолета в повітря. Актори — чоловіки в білих простирадлах. що вдавали Гостей, і жінки в довгих сукнях, заляпаних
кетчупом. — перескочили через край платформи і в хмарах тальку зникли в натовпі. Бліді зі страху, вони й справді скидалися зараз на привидів. Зусібіч лунали панічні крики. Чоловік у чорному обернувся, націлив на нас пістолет і клацнув курком — пострілу не було. Бойовик вилаявся, жбурнув пістолет геть і щосили копнув ногою пінопластову арку. Локвуд майнув в один бік, я — в інший, і арка впала між нами, злегка придавивши якогось низенького актора.
Ще стрибок — і ми опинились на сусідній платформі, пофарбованій у гірчичний колір агенції «Даллоп і Твід». Над нашими головами височів їхній символ — здоровенна лупата сова з пап'є-маше. Бойовик пожбурив каністру: вона вибухнула, вдарившись об сову, пропікши в ній велику діру і обсипавши наші з Локвудом голови розпеченими залізними стружками.
Проте ми анітрохи не сповільнили своєї гонитви, пригнулися, змахнули з волосся іскри й помчали далі.
Наступною була офіційна платформа агенції «Ротвел», вона теж стояла достатньо близько до нашого втікача. Платформа була захаращена купами плюшевих левів, бляшанок із фірмовим шипучим напоєм та іншими штучками, які агенти мали кидати в натовп. Проте самі ці агенти давно покинули платформу. Чоловік у чорному посковзнувся на іграшках і бляшанках, мало не впав, ще раз вилаявся, обернувся і жбурнув нам під ноги бомбу з привидом. Брязнуло скло, над платформою з’явилась тонка примарна постать, та вже за мить ми посікли 11 своїми рапірами на клапті. Ми майже наздогнали втікача. Він був так близько, що я чула його уривчасте дихання. Ось він добіг до краю платформи. А попереду було провалля — наступна вантажівка зупинилась за кількадесят яр дів від нашої.
— Ловімо його! — вигукнув Локвуд.
Проте ззаду нашої платформи була прив’язана величезна повітряна куля в формі лева - символу агенції «Ротвел». Бойовик кинув на землю клинок і обома руками вхопився за мотузок кулі.
Ми з Локвудом зупинилися біля самісінького краю платформи. Локвуд тяжко видихнув:
— Хай йому дідько... Такого я не чекав.
— Вітер несе кулю до річки!
— Твоя правда. Вперед!
Ми помчали вулицею, повз атракціони й кіоски. Лише кілька хвилин тому тут вирував натовп, а зараз вулиця перетворилась на пустелю, захаращену загубленими капелюхами, жмутками лаванди, амулетами й черевиками. «Політ на Полтергейсті» вимкнули, не давши людям зійти з нього, й тепер вони кликали на допомогу з обіймів простягнутих металевих рук. Проте нам було ніколи, й ми з Локвудом побігли далі Стрендом, до пологого підйому на міст Ватерлоо.
Дорогою я скоса позирнула на Локвуда — очі його палали, обличчя було серйозне, міцні ноги відштовхувались від землі в такт із моїми власними ногами. Ми бігли разом, і цілий світ довкола нас немовби розпливався, зникав, як зникали всі тертя й суперечки між нами. Все було надзвичайно просто: ми бігли однією з головних лондонських вулиць, навздогін за велетенською повітряною кулею. Разом. Удвох. Усе було так, як і мало бути.