— Він походить із дуже впливової й багатої родини. Та якщо все, що ви кажете про нього, правда..,
— Так. правда, — запевнила я її.
— Його не варто сприймати всерйоз.
— Може, й так. — погодився Локвуд. — Проте є тут одна цікава річ. Якби сер Руперт хотів поквитатись із нами потихеньку. він давно зробив би це. А натомість він поводиться як спортсмен, шукає нагоди для відкритої сутички. Гаразд, коли-небудь ми розберемося з ним. А тепер... — він випростався й підняв свою склянку. — Дозвольте мені запропонувати останній тост. Ми всі попрацювали якнайкраще. Та є серед нас людина, якій я хочу окремо подякувати за її особливий внесок у нашу справу.
Наші з Локвудом погляди зустрілись. Я відчула, як щастя, немов сироп, розпливається всім моїм тілом. Мені аж залоскотало кінчики пальців на ногах. Я пригадала нашу гонитву за бойовиком-утікачем. Виходить, я тоді не помилилась...
— Голлі, — провадив Локвуд, — якби ти не звела нас із панною Вінтерґарден. нас не було б минулого вечора на карнавалі. Ти надала нам усім змогу опинитись у належному місці в належну годину. Ми всі дякуємо тобі за те. що ти робиш для агенції «Локвуд і К°». У конторі ти твориш справжні дива. Сподіваюся, згодом ти творитимеш такі самі дива й на оперативній роботі, — він підняв свою склянку: на ній заграли блискітки полум’я в каміні.
Голлі Манро мило засоромилась і вже хотіла була відсьорбнути зі своєї склянки, та цієї миті її по-дружньому ляснув по спині Джордж. Голлі закашляла, і це теж у неї вийшло напрочуд витончено. Я на її місці неодмінно розплескала б лимонад по всій кімнаті. Але ж це була не я, а Голлі..
Череп вишкірився, спостерігаючи з шафи, як я повільно кручу склянку в руці.
— Що ви, я ж нічого такого не зробила, — промовила Голлі, припинивши нарешті кашляти. — Ви — агенти, а я — звичайна секретарка... Проте, як я вже казала, сьогодні нам надіслали кілька цікавих пропозицій. Хочете поглянути?
Звичайно ж, Джорджеві й Локвудові цього хотілося. Вони тут-таки засовались на канапі. А десь у глибині моєї душі ляснули двері, опустилися ґрати — брама замкнулась... Я поволі підвелася й сказала:
— Я краще піду до себе. Мені треба перепочити.
Локвуд підняв руку:
— Гаразд, Люсі, не соромся. Ти ж наша зірка. Побачимось пізніше.
— Умгу. Побачимось.
Я вийшла з вітальні, тихо зачинивши за собою дв ері В передпокої було холодно й темно. Порожньо й самотньо, як у мене на душі. Піднімаючись сходами, я чула, як мені вслід линуть із вітальні приглушені голоси.
Найдивовижніше, що я досі відчувала той зв’язок, який виник між Локвудом і мною, коли ми вчора бігли з ним пліч-о- пліч, і цілий світ довкола нас немовби розпливався. Цей зв’язок існував насправді, я не мала тут жодного сумніву. Сумнівалась я зараз в іншому — в спроможності Локвуда будь-яким
чином збереги цей зв'язок... Коли все заспокоїлось, він знову замкнувся в своєму звичному холодному мовчанні, віддалився від мене. Проте мене це більше не вдовольняло. Ми з ним були ближчі, ніж йому здавалось, і я заслуговувала...
На що саме я заслуговувала?
Принаймні на інформацію.
І якщо він не хоче ділитись нею зі мною, я сама довідаюсь про все. що треба.
Опинившись на сходах, я більше не вагалась. Відразу підійшла до дверей, узялася за ручку, яку стільки разів бачила, але ще ні разу не відчувала в своїй долоні, натисла її і ввійшла до кімнати. Зачинила за собою двері (це найперше правило агента — ніколи не затримуватись на порозі) й притулилася спиною до залізних смуг, якими було оббито двері зсередини. Я заплющила очі й відчула, як до моєї шкіри доторкається смертний вогонь: від нього мені залоскотало корінці волосся.
Яке потужне випромінювання... Я просто-таки відчувала її близькість.
Локвуд казав, що вона ніколи не поверталась. Проте вона була поряд. Поряд... Відлуння давніх подій, що відбулися в цій кімнаті, й надалі шаленіло тут, наче холодний вогонь.
То що ж тут відбулося?
Я розплющила очі. Майже темно. А я спересердя, звичайно ж, забула взяти ліхтарик.
Світло в кімнаті я увімкнути не могла (навіть якби воно працювало) хоча б тому, що хтось неодмінно помітив би, як воно пробивається з-під дверей. Одначе надворі ще не зовсім засутеніло. та й над матрацом видніло бліде-бліде сяйво. Я підійшла до вікон, тихенько обігнувши ліжко, й відсунула штори.