— А тут, поряд, Сенс-Енд, — я показала на велику дугу в тім місці, де річка повертала на південь. — Прогалина між лавандовою фабрикою й металургійними заводами в Фулгемі. Чому привиди не прориваються тут?
— Бо вітер з Темзи постійно приносить сюди запах лаванди, — пояснив Джордж, усміхаючись. — І цей запах чудово перекриває прогалину. Отже, Темза — південна межа, металургійні заводи — північна, лавандова фабрика — західна. Три міцні географічні бар’єри, що зупиняють навалу привидів. Ці бар’єри утворюють ніби димар, що витягує обриси скупчення на схід. А якщо ці обриси викривлені, то шукати щось у його центрі марно, авжеж? І це підказало мені ось яку думку...
Він дістав іншу малу й заходився розгортати її на столі. Локвуд відсунув убік наші кухлики з чаєм, а Голлі переставила на підлогу таріль з коржиками.
Мапа була схожа на перпіу, тільки кола на ній мали помаранчевий колір, і до того ж їх було помітно менше, особливо на півночі й сході.
— Це ситуація в Челсі місяць тому, — пояснив Джордж. — Теж погана, проте краща за нинішню. Я склав цю малу за Кіп- совими рапортами. Бачите — тут уже багато проявів ГОстей на Кінґс-Роуд? І на заході — так само. А якщо взяти ще раніше. .. — він витяг третю малу з кількома зеленими колами. — Це ситуація півтора місяця тому, коли все тільки починалось. Погляньте, куди тут перемістився центр активності!
— Ніби трохи на захід, — сказала я. — До кінця Кінґс-Роуд. І проявів зовсім мало.
— Мало, бо це лише початок. А головна зачіпка тут.
Він дістав четверту малу. Кіл на ній було ще менше—тільки сім. Темно-сині, вони розміщувались уздовж невеличкої дуги, що охоплювала західний кінець Кінґс-Роуд.
— Це ситуація два місяці тому. — провадив Джордж. — Перед початком навали. Нічого цікавого. Тінь у пральні, зо два Томи-Тіньовики. один чи два Сірі Серпанки... Дурниці, про які згадувалось тільки в місцевих газетах. Я довго порпався, поки відшукав їх. а до статистики ДЕПРІК вони взагалі не потрапили. Барнс, напевно, вважає, що вони взагалі не пов’язані з цією навалою, — Джордж значуще поглянув на нас. — А от я—навпаки. Якщо розпочати саме звідси, стає зрозумілою ціла картина.
— Це хвиля. — зауважила я.
—Твоя правда. Хвиля потойбічної активності, що поширюється з однієї точки, до того ж у єдиному доступному напрямку на схід, через центр Челсі.
— І ця точка... — перервав його Локвуд.
— Вона тут. — Джордж тицьнув пальцем у порожнє місце, оточене дугою з семи синіх кіл. Кола скидались на супутники, що обертаються довкола невидимої планети. Джорджів палець упирався в будівлю на південному боці Кінґс-Роуд, трохи справа від її західного кінця. Будівля була велика й стояла окремо, недалеко від річки й лавандової фабрики.
Ми захоплено мовчали. Нарешті Локвуд урочисто промовив:
— Ти геній, Джордже. Я про це вже казав тобі.
Джордж підхопив з тареля найбільший коржик.
— Можеш повторити це ще раз, — відповів він.
— Чому ж про це не здогадались у ДЕПРІК? — здивувалась я. — Невже там усі такі дурні?
— Я й сам не здогадався б, — зізнався Джордж, — якби мені не допомогла Костомаха-Фло. На моє прохання вона кілька днів спостерігала за привидами з берега Темзи. Вона підтвердила, що потойбічні сили найактивніші саме в цьому місці. Бачила силу-силенну духів, що обертались у повітрі й виявляли нетерпіння. Саме звідси до берега лине найпотужніша хвиля потойбічної енергії, — він знову тицьнув пальцем у те саме місце на мапі. — Тут немає жодних сумнівів. Привиди поширюються звідси.
— А що ж це за місце в кінці Кінґс-Роуд? — запитала я.
Чому ми досі не чули про нього? І чому, — я показала на мапу, — тут немає позначок?
— Цікаві запитання... — Джордж ніби гаяв час. наче фокусник. що от-от витягне з капелюха кроля. Нарешті він знову розкрив свою теку й дістав звідти аркуш паперу — чорно-білу копію фотографії з газетної статті.
На фотографії я побачила велику будівлю — важку, похмуру, в класичному стилі, вдвічі вищу за сусідні крамнички. Біля входу до будівлі майоріли прапори. Із стін виступали чотирикутні напівколони. Будинок мав безліч вікон — високих, прямокутних, у шибках яких відображалось порожнє лондонське небо. Вікна першого поверху були накриті козирками; повз будинок проходили люди в старомодному вбранні. Біля широких скляних дверей стояв швейцар у темній уніформі.