— Ні. не пояснив. Навіть в очі мені не подивився. Виштовхав мене геть, тільки-но я назвав йому адресу. Сказав, що сьогодні в центрі Челсі буде важка ніч, і йому нема часу займатись «дурницями на околицях». Еге ж. саме так і сказав.
— Диво та й годі, — обізвалась я. — Ми знаємо, що він чолов'яга з дуринкою. але ж не такий йолоп!
Локвуд застромив руки в кишені штанів і неприязно втупився в агентів ДЕПРІК, які поспішали кудись повз нас,
— Я сподівався, що він хоча б вислухає мене. Я навіть не згадував про Джорджа, щоб не дратувати його. І не вгадав. Я думав, що його зацікавить будь-яка нова ідея, що допоможе впоратися з навалою. А він... Тепер ми в глухому куті. Я не знаю, як нам самим вирушати до Ейкмерів... — він зненацька замовк, потупив голову й скулився на стільці. — Не дивіться туди. Там Кіпс. Він увесь час крутився біля мене, поки я намагався поговорити з Барнсом. Напевно, він підслухав усю нашу розмову.
То й справді був Квіл Кіпс. Із своєю розцяцькованою рапірою на поясі він неквапом, пихато прямував до нас. Коли він підій шов ближче, ми з Джорджем поглянули на нього, а Локвуд навмисне відвернувся.
Кіпс зупинився, ворухнув бровами, а тоді сказав:
— Еге ж. Чудово. Навіть мерці в розкопаних могилах віталися зі мною чемніше. Що ж, Тоні... так вийшло, що я чув усю твою розмову з Барнсом.
Локвуд скривився:
— Чув, кажеш?
—Так. Чув, як він знову випхав тебе.
Локвуд мовчки посунув по столу паперовий стаканчик.
— Якщо тобі цікаво, чому він так зробив, я готовий пояснити. — провадив Кіпс. — Барнс тепер сам собі не господар. Він тепер на службі у великих цабе з «Фіттес» і «Ротвела». Саме вони сказали йому, що центр скупчення — посередині Челсі, й він змушений виконувати їхні накази. Тут немає нічого загадкового. Так тепер працює вся система ДЕПРІК.
Я насупилась:
— Але ж саме ДЕПРІК контролює всі агенції, а не навпаки!
Кіпсове худе обличчя аж зморщилося з подиву:
— Ти справді так гадаєш? Ну, Карлайл, ти гарнюня!
—То ти прийшов, щоб поділитись із нами цією новиною? — обізвався нарешті Локвуд.
— Так. І не тільки. Я ще хотів спитати, чи не потрібна вам допомога у вашому розслідуванні.
Запала тиша. Ми втрьох сиділи насуплені: кожен з нас шукав у Кіпсових словах якогось прихованого кепкування. Не знайшовши нічого такого, ми насупились іще дужче. Нарешті Локвуд узяв зі стола стаканчик і переставив його на колишнє місце:
— Ти пропонуєш нам допомогу?!
Кіпс знову зморщився, ніби йому замуляло в черевику:
— Ну... не зовсім. Я пропоную свою участь. Свою, Кейт Ґодвін і Бобі Вернена. Ти ж знаєш нашу команду.
Локвуд приголомшено вирячився:
— Я думав, ти працюєш на Барнса...
— Більше не працюю. Я попросив перевести мене на інше завдання.
— Чому?
— Дозвольте? — Кіпс підтяг до стола вільний стілець і вмостився на ньому. А тоді озирнувся на бар’єри, що перегороджували Кінґс-Роуд. — Хай там що каже Барнс, ніхто не має жодної гадки, що тут коїться. Кожен чинить, як собі знає, а ночами тут панує хаос, і це вже коштувало життя одному з моїх агентів. І я не хочу, щоб так само сталося з іншими. Але це не означає, що я тихенько сидітиму, згорнувши руки.
Якщо тобі потрібна хороша команда, ми з тобою працюватимемо разом. На рівних. Це все.
Ми з Локвудом і Джорджем сиділи мовчки. Нечасто трапляється так. щоб нам усім забракло слів, проте зараз саме це й сталось. Я позирала то на калюжку розхлюпаної кави на столі, то на Кіпса. Іншим разом калюжка зацікавила б мене більше, однак тепер я дедалі частіше поглядала на нашого суперника: на його прилизане темне волосся, завузькі штани, куртку без жодної бганки, оздоблений діамантами ефес його рапіри... Звичайно ж. його пропозиція була безглузда. Поза всяким сумнівом безглузда. І все-таки...
— Це дуже мило з твого боку. — відповів нарешті Локвуд. — проте я побоююсь, що ми не спрацюємось. Коли команди діють разом, вони повинні довіряти одна одній. А ми без упину сперечатимемось із будь-якої при... Що, Джордже?
Джордж підняв руку:
— Як на мене, невеликі суперечки справі не завадять.
— Оце вже навряд.
— Ми спробуємо не сперечатись.
—У нас це не вийде. Хіба що не дуже часто... і не в найбільш рішучі моменти... Годі вже. Замовкни, будь ласка. Через тебе я забув, що хотів сказати, — Локвуд скуйовдив рукою своє неслухняне волосся. — Річ у тім. що з командами, між якими бракує довіри, частенько трапляються прикрощі. Так ризикувати буде небезпечно.