— Пане Ейкмере, — мовив Локвуд, — за кілька кроків від вашого магазину відбувається потужна навала привидів. Ви розумієте, що ми маємо право вести розслідування в будь- якому місці, що має стосунок до цього явища?
— Смішно й чути! В нас не було помічено жодного небезпечного Гостя!
— Жодного Гостя? В Челсі? Та невже? Дивна заява!
— Ну, звичайно, невеличкі прикрощі в нас траплялись. Років з десять-дванадцять тому. Але з ними ще тоді було покінчено.
— Ви маєте на увазі привиди тих спостерігачів, що загинули під час війни? — перепитав Джордж.
— Я вже не пам’ятаю подробиць... — адміністратор махнув своїм закоченим рукавом. — Але після тієї пригоди магазин було перебудовано з додатковим захистом від потойбічних сил. Ми вмонтували в фундамент і стіни залізні смути. Роздали всім співробітникам срібні брошки та інші обереги. У кожній кімнаті є лавандові букети і розпилювачі солі від Ротвела. Навіщо ми все це робимо? Бо найголовніше для нас — це безпека покупців. І ми її гарантуємо. До того ж у нас є відділ, де продаються срібні прикраси. Хіба цього замало, скажіть мені, заради Бога? Ні. вам тут нема чого робити.
— Ми поводитимемось якнайобережніше, — запевнив Локвуд.
Адміністратор усміхнувся, не розтуляючи вуст, через те його усмішка скидалася радше на тріщину в камені.
— О, я знаю, як працює ДЕПРІК. Зачиняє найпопулярніші магазини. Скажімо, універмаги Болдера в Патні чи Фернсворта в Кройдоні. Тут я цього не дозволю.
— Ніхто не збирається вас зачиняти, — заперечив Локвуд, — А якщо ми що-небудь і знайдемо у вас, то хіба не в ваших інтересах буде його позбутися?
—Агенти завжди поводяться як розбишаки! Тільки працювати заважають... і піддають небезпеці життя безневинних людей!
— Джордже, скільки клієнтів загинуло за всі роки нашої роботи?
— Здається, жодного.
— Ось бачите? Гадаю, це переконає вас, пане Ейкмере. Ми проводимо розслідування тихо й так само чинитимемо нині.
— Ні. Це моє останнє слово.
Локвуд зітхнув і пошукав у кишені:
— Гаразд. Тоді ось вам ордер від ДЕПРІК, підписаний інспектором Монтеґю Барнсом...
— Дозволь мені. — виступив уперед Кіпс. — Пане Ейкмере. моє прізвище Кіпс. Я — керівник команди з агенції «Фіттес* і відповідаю, зокрема, за громадську безпеку. Ми серйозно ставимось до будь-яких спроб відмови забезпечити все необхідне для нашої оперативної роботи. Я маю право в надзвичайних ситуаціях негайно затримувати таких порушників, щоб потім вони були покарані згідно з відповідною статтею закону, — він згорнув руки, хруснувши своїми тонкими пальцями. — Сподіваюсь, що ці заходи не доведеться застосовувати до вас?
Ейкмер спантеличено заморгав:
— Не знаю... Щось я не розумію, що це все означає...
— Це означає одне, — відповів Кіпс. — Або ви дозволяєте нам працювати, або ми посадимо вас під арешт. От і все.
Адміністратор поринув у крісло, витяг із кишені свою малинову хусточку і витер нею спітніле чоло.
— Уночі — привиди, вдень — озвірілі діти... Що за часи настали! Гаразд, працюйте собі. Все одно нічого не знайдете.
Локвуд тим часом не зводив очей з Кіпса.
— Дякую, сер, — сказав він. — Ми вдячні вам за допомогу.
— Зараз не до люб’язнощів... Гаразд, у мене до вас тільки одна умова! Я наполягаю, щоб ви не пошкодили жодного з наших виставкових експонатів. Особливо з серії «Пори року».
— «Пори року»? Ви маєте на увазі оте ганчір’яне дерево у вестибюлі?
— Це не просто «дерево», а «Осінь» — робота уславленого митця-інсталятора Ґустава Крампа. Ви знаєте, що кожен листочок, кожну лусочку кори він приклеював власноручно? На цю роботу він витратив цілий період своєї творчості, й вона дуже-дуже дорога! Я просто не дозволю вам зруйнувати цей твір!
— Звичайно, ми будемо вкрай обережні, — трохи помовчавши, відповів Локвуд.
— У нашому магазині все налагоджено, — провадив пан
Ейкмер. — Усе по своїх місцях. — Ніби на підтвердження цих слів він поправив дві ручки, що лежали на столі поряд із прес- пап'є. — І прошу вас не заважати моїм працівникам виконувати їхні обов'язки.
— Що ви! Будьте певні, ми з належною повагою поставимось до вашого закладу. Правда?
Ми кивнули. Джордж нахилився до мене й прошепотів:
—Люсі. коли ми підемо вниз, нагадай мені, щоб я висякався в цю «Осінь».