— Бачу, ви здивовані, — зауважила Марґарита. — Чому?
Філіп нахмурив чоло, зображаючи глибоку задуму. Потім промовив:
— Здаюся, принцесо! Зваживши всі обставини, мушу визнати, що заручини спадкоємиці наваррського престолу з могутнім сусідом заслуговують особливої уваги з боку інших государів.
Бланка весело всміхнулася, тішачись замішанням кузини. Юнак, що стояв неподалік і чув їхню розмову — а це був Рікард Іверо, — підійшов ближче й зупинився біля Монтіні.
— З могутнім сусідом? — перепитала Марґарита. — На кого ви натякаєте?
Філіп з удаваною прикрістю зітхнув.
— Ви мене шокуєте, кузино. Я кажу про вашого нареченого, а ви прикидаєтеся, буцім ні слухом ні духом про нього не чули. І як, по-вашому, має почуватися людина, чия наречена каже йому прямо в очі, що не знає його? Ви вбиваєте мене своєю черствістю.
Марґарита дзвінко розсміялася:
— Далебі, принце, ви чудо! Кузина Бланка розповідала про вашу екстраваґантну манеру залицяння, і ось я пересвідчилася, що вона ніскілечки не перебільшувала. Ви справді йдете напролом.
— Та невже? — здивувався Філіп. — А мені завжди здавалося, що я надзвичайно делікатний і коректний з жінками. Я дуже шаную Бланку, проте з прикрістю мушу зазначити, що наразі вона помиляється. — Він легенько вклонився їй. — Ви, часом, не ображаєтеся, кузино?
Бланка заперечно похитала головою; в її карих очах танцювали лукаві бісики.
— Крім того, принцесо, — вів далі Філіп, — я ніяк не збагну, з чого ви могли судити про мою манеру залицяння.
— Як це з чого?! А допіру що ви робили, як не залицялися?
— Залицявся? Побійтеся Бога, принцесо! Я і в гадці не мав ні до кого залицятися. Треба сказати, що залицяння взагалі не в моїм звичаї. Як правило, я просто беру те, на що накину оком, і не марную часу на якісь там залицяння. — З цими словами він демонстративно накинув оком на Марґариту.
— Оце так нахаба! — протягло мовила вона, дивлячись на Філіпа мало не з захопленням. — Такого нахабу, як ви, я ще ніколи не зустрічала… І навряд чи колись ще зустріну.
— Щодо цього не сумнівайтеся. Як ваш майбутній чоловік, я зобов’язуюсь захищати вас від усіх сумнівних типів, що матимуть нахабство накидати на вас оком.
Рікард стиснув кулаки і зробив крок уперед.
— До речі, мій принце, — сказала Марґарита. — Дозвольте представити вам мого кузена, пана віконта Іверо… гм… вірного слугу наваррської корони.
Філіп приязно кивнув:
— Дуже мило, віконте. Я мав честь познайомитися в Толедо з вашим батьком і проникся до нього якнайглибшою повагою. Сподіваюся, ми з вами теж станемо добрими друзями.
Якщо блискавки в очах Монтіні Філіп бачив лише мигцем, то палаючий погляд Рікарда вивергав їх безперервно. На Філіпа наринула хвиля лютої ненависті й безмежного відчаю.
„Господи помилуй! — вжахнувся він. — Та це ж божевільний! Зараз він кинеться на мене…“ — І Філіп мимоволі напружився, готовий будь-якої миті відбити напад Рікарда.
Марґарита й не думала втручатися, щоб запобігти сутичці. Здавалося, наваррську принцесу цілком влаштовував добрячий мордобій на її честь, і вона з цікавістю чекала подальшого розвитку подій. Становище врятувала Гелена, яка, відчайдушно кокетуючи з Ґастоном, не переставала краєм ока спостерігати за Рікардом. Побачивши, що назріває скандал, вона полишила свого залицяльника, швидким кроком перетнула зал і рішуче взяла брата за руку.
— Ходімо, Рікарде. Пан д’Альбре хоче з тобою поговорити. Перепрошую, кузини, пане принце… — Потім вона люто поглянула на Марґариту і крізь зуби просичала: — Яка ж ти сучка!
— Заспокойся, кузино, — лагідно, але з уїдливими нотками в голосі відповіла їй Марґарита. — Ніхто тут не збирався кривдити твого коханого братика. До того ж ми з принцом зараз йдемо… Вибач, Бланко, ми ненадовго відлучимося.
Філіп ввічливо розпрощався з кастільської принцесою, і обидві пари відійшли від шахового столика в різні боки.
— Що з віконтом? — поцікавився Філіп.
Вона недбало махнула вільною рукою:
— Нічого особливого. Не звертайте на нього уваги, принце, часом він буває нестерпний.
— Ревнує?
Марґаритині щоки спалахнули яскравим рум’янцем.
— А хіба в нього є підстави для ревнощів?
— Ну, коли ви вважаєте, що у знехтуваного коханця немає ніяких підстав почувати неприязнь до свого щасливого суперника… — Тут він багатозначно замовк.
Принцеса повернула голову й пильно подивилася йому в очі:
— А вам не здається, принце, що ви занадто самовпевнені?
— Ні, не здається. — Філіп стійко витримав її погляд і додав: — А от ви, кузино, навпаки — не дуже впевнені в собі.