— Добре, монсеньйоре, — кивнув д’Обіак. — А д’Арінсаль повернеться вранці.
— То ти знаєш, де він?
Обличчя пажа розпливлося в усмішці:
— Що робить — знаю, а де — ні.
— Зрозуміло, — сказав Філіп. — Отже, ти лишився замість нього?
— Так, монсеньйоре. А втім, мені й подітися було ніде.
— У твого сусіда теж дівчина?
— Еге ж.
— Ну, ви даєте! Першої ж ночі як з прив’язі зірвалися… До речі, можна поглянути на твою кралю?
Не чекаючи відповіді, Філіп підійшов до ліжка і відхилив полог.
— Моє шанування, панно.
— Добривечір, монсеньйоре, — збентежено пролопотіла гарненька темноволоса дівчина, квапливо натягуючи на себе ковдру.
— А в тебе губа не з лопуцька, Маріо, — схвально промовив Філіп. — Вітаю з чудовим вибором.
— Ваша школа, монсеньйоре, — скромно відповів хлопець, улещений його похвалою.
— Атож, моя школа. А це, — Філіп кивнув на дівчину, — школа пані Марґарити. Скільки тобі років, крихітко?
— Тринадцять, монсеньйоре.
— Чорти лисі! Тобі ще б з ляльками спати, а не з хлопцями… Але ж і розпусниця!
Дівчина почервоніла.
— О, монсеньйоре!…
— Це я не про тебе, крихітко, а про твою пані, — заспокоїв її Філіп. — Ну, то бувайте, дітки. Приємної вам ночі.
З цими словами Філіп відпустив полог і попрямував до виходу.
— Взаємно, монсеньйор, — кинув йому вслід д’Обіак. — Панночка де Монтіні теж ласий шматочок.
У передпокої Філіп розбудив свого камердинера Ґоше, наказав йому прибрати стіл у вітальні й погасити всі свічки, а сам вийшов у коридор. Двоє вартових, що охороняли вхід до покоїв, віддали йому честь брязканням зброї.
Дотримуючись Матільдиних вказівок, Філіп спустився поверхом нижче і знайшов коридор, що сполучав головну будівлю палацу з пізнішою прибудовою, де розташовувалися літні покої принцеси і де, відповідно, зараз мешкав штат її придворних.
Філіп ішов, неуважно дивлячись поперед себе, на його обличчі блукала мрійлива усмішка. Дарма що Марґарита подобалася йому дужче, а її гарне та звабне тіло обіцяло безліч насолод у майбутньому, від цієї ночі з Матільдою він очікував особливої втіхи. Філіп страшенно полюбляв незайманих; а як відомо, дівочу незайманість високо цінують або грубі мужлаї, або ж витончені натури — він належав до останніх. Його вабила їхня недосвідченість у коханні, зворушувала невмілість і наївність. З ними Філіп почував насолоду, схожу на насолоду вчителя за покликанням, що прилучає здібних учнів, опанованих жадобою знань, до таїн світобудови; так само й він відкривав для невинних дівчат новий, незнаний їм світ — світ кохання, солодких мук та пристрасних утіх. А що перша близькість помітно впливає на подальше формування дівчат як жінок, то знаменно, що жодна з тих, чиїм першим мужчиною був Філіп, не дуже шкодувала за втраченою незайманістю.
До того ж Філіпові часом так кортіло знову відчути себе наївним і недосвідченим хлопчаком, яким він був у чотирнадцять років. Це, природно, вдавалося йому лише з такими ж наївними й недосвідченими дівчатами…
Заглиблений у свої солодкі мрії, Філіп не завважив людської постаті, що зачаїлася на його шляху. Коли він наблизився, постать відокремилась від стіни і рішуче перегородила йому дорогу. Філіп різко загальмував, щоб не зіткнутися з нею, і мало не втратив рівновагу.
— Хай йому чорт! Хто це?
— Я, монсеньйоре, — пролунав у відповідь тихий голос.
— Ґабріелю?! Що ти тут робиш?
— Чекаю на вас, — якомога спокійніше відповів Ґабріель, проте тремтіння в його голосі зраджувало хвилювання. — Щоб провести вас до ваших покоїв.
— Що за дурниці! — розгублено промовив Філіп. — Друже, з тобою все гаразд?
— Так.
— По твоїй поведінці цього не скажеш. Може, ти перевтомився? То йди відпочинь, а вранці ми поговоримо про все, що тебе турбує. Ти вже даруй, але зараз у мене мало часу, не годиться примушувати дівчину чекати. Ну як, домовилися?
— Ні! — мелодійний тенор Ґабріеля зірвався на пронизливий фальцет. Він відступив на крок і видобув з піхв шпагу. — Ні, монсеньйоре, до неї ви не підете.
Філіп голосно застогнав і притулився спиною до стіни.
— Зрозуміло! — видихнув він. — Боже, який я недотепа!
— Це вже достеменно, — підтвердив Ґабріель з якимись дивними інтонаціями в голосі. — Зазвичай ви куди кмітливіші.
— Даруй, друже, я не помітив… Вірніше, не звернув уваги. Ти від самого початку поводився дуже дивно, але я якось не надав цьому значення.
— Ще б пак! Адже ви тільки й думали про те, як чимшвидше забратися в ліжко з Матільдою.
Між ними повисла прикра мовчанка. Філіп не збирався заперечувати або ж виправдовуватися. Ґабріель був налаштований надто аґресивно, щоб прислухатися до його арґументів.