— Ну гаразд, — нарешті, промовив він. — Тут не найкраще місце для серйозних розмов. Ходімо до мене, там і поговоримо. Добре?
— Ні, — сказав Ґабріель. — Не піду.
— Чому?
— Ця моя справа, монсеньйоре.
Філіп насторожився.
— Що ти задумав, друже? — стурбовано запитав він.
— Ця моя справа, монсеньйоре, — повторив Ґабріель.
Якийсь час Філіп зосереджено мовчав, щось зважуючи про себе. Потім сказав:
— Здається, я розумію, щó ти надумав. І це мені зовсім не до вподоби. Чує моє серце, наламаєш ти дров… Раджу тобі зачекати до завтра. Я обіцяю поговорити з принцесою і з цим зухвалим молодиком Монтіні, і якщо в тебе серйозні наміри, то я від твого імені попрошу Матільдиної руки…
— Вам так кортить зробити з мене другого Сімона? — несподівано грубо огризнувся Ґабріель.
Філіп скрушно зітхнув:
— Будь ласка, не сип мені сіль на рану. Другого Сімона з тебе не вийде хоч би тому, що Матільда — ти вже даруй за відвертість — ніяк не тягне на другу Амеліну. Повір, мені боляче дивитися на Сімонові страждання. Я й сам через це страждаю, але нічого вдіяти не можу… А за Матільду можеш не турбуватися, відтепер я до неї й пальцем не приторкнуся. Ти Луїзин брат, і твоє кохання для мене священне. — Він поклав руку йому на плече. — Ходімо до мене.
Ґабріель уперто похитав головою:
— Ні, не піду.
Філіп аж крякнув від досади.
— Гаразд, роби як знаєш. Але якщо напартачиш, нарікай тільки на себе. Врахуй: Матільда дівчина скромна, порядна і надзвичайно вразлива. Одна твоя поява серед ночі відштовхне її від тебе… А, ну тебе к бісу! Бачу, все це даремно. Дозволь мені пройти.
— Куди? — Ґабріель знову напружився.
Філіп затримав дихання, притлумлюючи раптовий приступ роздратування.
— Найрозумнішим виходом було б негайно покликати вартових і наказати їм взяти тебе під арешт. На моєму місці Ернан так би і вчинив. — Він відібрав у Ґабріеля шпагу і шпурнув її углиб коридору. — До твого відома, Матільда не єдина гарненька дівчина, яка тут мешкає. Не до неї я йду, не до неї! Хай мене грець поб’є, якщо я брешу. Така клятва тебе влаштовує?
Не чекаючи відповіді, Філіп рішуче відштовхнув Ґабріеля і швидким кроком пішов далі.
Розділ XXVII
у якому ми разом з Марґаритою дізнаємося, чому Філіп відкидає доґмат про непорочне зачаття Сина Божого
Дарма що було вже далеко за північ, Марґарита ніяк не могла заснути. Укрита до талії легким пледом, вона лежала під розкішним балдахіном на широкому та низькому за мавританською модою ліжку і, заклавши руки за голову, з нудьгуючим виглядом слухала монотонне чтиво своєї фрейліни. Нічний туалет принцеси відзначався особливою вишуканістю. Вона була зодягнена в оторочену мереживом напівпрозору нічну сорочку з такої тонкої, легкої, майже невагомої тканини, що при бажанні її можна було зібгати так, що вона умістилася б у маленькій жіночій долоні.
— Господь з тобою, золотце! — врешті не витримавши, урвала фрейліну Марґарита. — Ну, хіба можна так? Бурмотиш собі під ніс, ніби монах десяту молитву. Це ж тобі не Псалтир.
— Перепрошую, пані, — з лицемірним смиренням промовила юна дівчина. — Але мені справді миліше Священне Писання, ніж вся ця світська писанина.
Принцеса криво посміхнулася:
— Авжеж, звісно. Трохи не забула! Ти ж у нас святенниця…
— Ніяка я не святенниця, — запротестувала дівчина. — Просто порядна жінка, і квит.
— А чи жінка? — засумнівалася Марґарита. — Зовні ніби схожа — і цицьки в тебе на місці, і дірочка між ногами є, часом навіть місячне буває, — та все це лише зовнішні ознаки. А як там усередині? Чи відчуваєш ти себе жінкою? Навряд. Ти просто маленька сучка, Констанцо, дуже любиш видрипуватися й корчити з себе статечну та побожну даму. У кожної нормальної людини є щось від розпусника, а щось від ханжі — та тільки не у вас з Беатою. Мабуть, ви ще в материнській утробі пересварились і не змогли розділити між собою ці дві якості, тому ти взяла собі все святенництво, а твоя сестра — всю розпусність. І ось результат: ти кидаєшся на кожного стрічного попа за благословенням, а Беата лягає під кожного стрічного хлопця… І це в її віці!
— Через те вона ваша улюблениця, — ображено відповіла Констанца. — На відміну від мене — що, втім, не дивно. Адже порядність при вашому дворі вважається мало не за злочин.
Марґарита підвелася на лікті.
— Е-ге-ге, пташечко! Швиденько зміни пісеньку, вона мені не до смаку. Раджу тобі заткнути пельку.