Давній гріх Александра став лише мотивом для розриву, та ніяк не його причиною, хоча Бланка, можливо, вважала інакше. Вона без найменшого докору сумління шантажувала його, погрожуючи викриттям і шлюборозлучним процесом. Украй непевне становище ґрафа ще погіршилося, коли Альфонсо зійшов на престол. Якщо тепер Бланка захоче позбутися чоловіка і звернеться за допомогою до брата, то решту свого життя Александрові доведеться провести в бігах, переховуючись від всюдисущих убивць, скеровуваних рукою кастільського короля. Одна-єдина слабкість обернулася для ґрафа Біскайського справжньою катастрофою. Іронією долі, єдине чисте й непорочне, що ще лишалося в ньому, було кохання до рідної сестри — почуття, що в усі часи однаково суворо засуджувалось і церквою, і суспільством.
Сама Жоанна почувала до Александра швидше жалість, ніж правдиве кохання. Значно глибшим і серйознішим її захопленням був Рікард Іверо, якого вона всіма правдами та неправдами прагнула оженити на собі. А що ж до брата, то Жоанна була, мабуть, єдиною людиною в світі, що знала його справжню вдачу і, разом з тим, не пройнялася до нього відразою; вона єдина по-справжньому розуміла його — а розуміючи, співчувала. За позірною шляхетністю, за старанно прихованою ницістю їй бачилася стражденна душа, скалічена жорстокою дійсністю, образами та приниженнями, що їх він зазнав у дитинстві. З нею і лише з нею він ставав таким, яким був від природи — людяним. Поступившись на початку минулого року наполегливим домаганням брата, Жоанна сподівалася, що кохання, нехай і гріховне, бодай трохи пом’якшить його серце, вгамує несамовиту ненависть до людей. Та на жаль, її надії не справдилися…
Жоанна підсунула ближче стілець і сіла, спершись ліктем на край заваленого паперами стола.
— Все мрієш про корону?
— Саме так, — кивнув Александр. — Мрію. Мрію і тільки. Сьогодні, в певному сенсі, знаменний день. — Оце, — він указав на розкидані по всьому столу сувої, — останні з документів, де бодай побіжно згадується про успадкування наваррського престолу. Так, принаймні, стверджує Мондраґон. Він каже, що за час моєї відсутності перерив увесь державний архів.
— Але нічого не знайшов?
— На жаль. Ніде не ставиться під сумнів первісна формула наслідування: „По смерті короля Наварри його наступником стає його старший син. Він і проголошується Сенатом королем Наварри, якщо більшість високоповажних сенаторів не має проти цього істотних заперечень, гідних перегляду традиційних правил, освячених звичаями предків і схвалених святою католицькою церквою“, — процитував ґраф. — Пізніше в неї були внесені уточнення, що стосуються тих випадків, коли вмерлий король узагалі не має нащадків, а остання поправка була схвалена вісім років тому і передбачає успадкування престолу старшою дочкою за відсутності синів. Випадок з нашим батьком не мав прецедентів у Наваррі й ніколи не розглядався навіть умоглядно, а практика інших країн… Ні, на сусідів краще не посилатися — це матиме прямо протилежний ефект. Отож усі мої спроби знайти якусь юридичну зачіпку, що дозволила б на підставі закону звинуватити дядька в узурпації, зазнали цілковитого фіаско.
— Так ти визнаєш свою поразку? — з боязкою надією запитала Жоанна.
— Аж ніяк! — жорстко промовив Александр. — Це ще не поразка, я лише зазнав тимчасової невдачі. Доведеться круто міняти тактику, йти іншим шляхом. Раніше я намагався піддати сумніву коректність первісної формули — що престол успадковує старший син, але тепер я спиратимусь на неї.
Жоанна розгублено похитала головою:
— Я не розумію тебе, Сандро. Скільки разів ти говорив мені, що дядько став королем у цілковитій відповідності до цього положення: адже, коли помер наш дід, він був єдиним і на той час старшим його сином.