Врешті-решт Бланка змінила свій гнів на ласку, проте за час опали Монтіні зробив для себе приголомшливе відкриття. Несподівано він зрозумів, що любить її всім серцем, любить її як жінку, а не як принцесу, і через те дуже злякався. Етьєн був хлопець розсудливий і навіть цинічний, він цілком здавав собі справу, що для Бланки їхнє кохання — лише спокійна, затишна гавань, де вона вирішила на якийсь час сховатися від життєвих негараздів, щоб згодом, оговтавшись від жорстоких ударів долі і відновивши втрачену душевну рівновагу, зі свіжими силами пуститися в нове плавання до незнаних йому берегів. А він, кинутий і забутий, залишиться на цьому березі, щодня до болю в очах вдивляючись у пустельний обрій, з тугою та смутком згадуючи минуле щастя…
Поки ще не пізно, Монтіні намагався втекти з Памплони, але Бланка вчасно похопилася й відрядила в погоню за ним дюжину королівських ґвардійців, які швидко зловили втікача й повернули до палацу. Побачивши гіркі сльози коханої, Етьєн миттю забув про всі свої страхи та сумніви, кинувся до її ніг, благаючи простити його. Відтоді він намагався не думати про майбутнє і жив лише поточним днем.
Коли ґраф Біскайський без попередження ввійшов до жінчиної спальні, втомлені втіхами коханці щойно лише задрімали. Забачивши чоловіка, напівсонна Бланка підхопилася з подушки і скрикнула від несподіванки, а на її щоках з’явився яскравий рум’янець ніяковості й обурення.
— Ви?! — гнівно промовила вона. — Ви наважилися порушити мою заборону?!
Александр зупинився біля ліжка, тримаючи в руці запалену свічку. За дверима чулося розгублена кудкудакання заспаної покоївки.
— Постривайте, пані, не кип’ятіться. Я прийшов зовсім не для того, щоб проситися до вас у ліжко. Тим більше, що місце в ньому, бачу, зайняте всерйоз і надовго.
— О, яка великодушність, ґрафе! Який широкий жест! Я, далебі, в захваті… Гм… То чому ж я завдячую честю вашого візиту?
Ґраф вставив свічку в вільний свічник на туалетному столику, підсунув ближче до ліжка стілець з оббитим червоною оксамитом м’яким сидінням і обережно опустився на нього.
— Чому, питаєте? Швидше, кому. - І він уп’явся поглядом у Монтіні, який злякано дивився на нього, кліпаючи очима.
— Навіть так! — Нараз Бланка збагнула, що вона зовсім гола, і поспіхом натягла на плечі ковдру. Етьєнові схотілося взагалі накритися з головою, щоб сховатись від пронизливого погляду ґрафа. — Отакої! Це вже цікаво.
— Атож, пані. Дуже цікаво, — з готовністю погодився Александр. — Навіть інтриґуюче: принцеса Кастілії, старша дочка короля, в ліжку з жебраком.
— Якщо ви маєте намір розмовляти зі мною в такому тоні, — попередила Бланка, бліднучи від гніву, — то краще відразу забирайтеся під три чорти.
— Гай-гай! — скрушно похитав головою ґраф. — Як швидко ви переймаєте від Марґарити всі її вади — і розпусність, і лихослів’я! Де й поділася ваша колишня сором’язливість, вишуканість мови… — Він замовк, бо Бланка вже ладна була вибухнути. — Гаразд, пані. Я перепрошую за грубість і пропоную надалі обійтися без взаємних докорів та образ. Скажемо так: молодий добродій, що зараз лежить біля вас, попри всі свої незаперечні чесноти, зізнаймося відверто, недостатньо знатний та заможний… мм… для такої високої посади, як коханець принцеси.
Монтіні не знав, де йому подітися від сорому та приниження. У ґрафових словах він відчув кислий присмак правди — той самий присмак, що вже давно набив йому оскому.
— Вас це не повинно обходити, пане! — роздратовано відповіла Бланка.
— А таки обходить, ще й як обходить. Адже ви, пані, хочете того чи ні, в очах усього світу моя дружина, і мені зовсім не байдуже, з ким ви спите, бо про це пащекують мало не на кожнім кроці. І, додам, нишком глузують з мене. Ви виставляєте мене на загальне посміховище.
— Ви ще подякуйте, що не на позорище, — глумливо відповіла Бланка. — А я можу це зробити, ви знаєте.
Александр важко зітхнув:
— Та вже ж, знаю. Міцно ви тримаєте мене в шорах, нічого сказати… Отже, пані, після цієї словесної розминки, нам, мабуть, час перейти до справи.
— До якої такої справи? На щастя, в мене немає з вами ніяких спільних справ.
— Йдеться про одного симпатичного юнака, що…
— Про цього симпатичного юнака я якось сама подбаю, — обірвала його Бланка. — Не смійте втручатися в моє особисте життя, пане ґрафе. Ви втратили на це право.