Сьогоднішні змагання відбили апетит також і в Марґарити. Вона взагалі не з’явилася до святкового стола, посилаючись на погане самопочуття. Філіп охоче повірив, що їй зараз дуже зле. Розуміли це й інші гості, дехто навіть подумки дорікав Філіпові за його неввічливість щодо хазяйки святкувань, проте більшість схилялася до думки, що Філіп зробив вдалий вибір. Кому ж, мовляв, як не імператорській доньці, чий рід править в Італії майже дев’ять сторіч, має належати вінець королеви любові та краси?
Сам Філіп був просто зачарований юною принцесою. Йому дуже сподобався її гнучкий хлоп’ячий розум, що поєднував у собі дитячу безпосередність з цілком дорослою розсудливістю і був геть-чисто позбавлений тієї специфічної жіночої практичності, яка часом викликала у Філіпа роздратування. В Анниній поведінці не було й натяку на якусь манірність, вона трималася з ним швидше як зі старшим товаришем, а не як з представником протилежної статі. Переважно їхня розмова точилася довкола нейтральних тем, а якщо й зачіпала стосунки чоловіків та жінок, то опосередковано. Так, наприклад, Анна спитала, кого з дам він хотів би бачити в її почті впродовж наступних чотирьох днів. Філіп із задоволенням назвав ім’я Бланки Кастільської, решту ж кандидатур залишив на Аннин розсуд, висловивши сподівання, що вони будуть гідною оправою для найкоштовнішої прикраси турніру — королеви любові та краси. Анна схвалила його вибір Бланки, з якимсь дивним виразом обличчя зауваживши, що в нього, мовляв, губа не з лопуцька, а потім пообіцяла, що в її оточенні каракатиць не буде — лише гарненькі дівчата.
Аннин батько, Авґуст XII, був приємно вражений Філіповим вибором і навіть не намагався приховати свого задоволення. Він висловлював щире (і, правду кажучи, дещо дилетантське) захоплення тим, як ефектно здолав Філіп того вискочку-єзуїта. Імператорів захват поділяла й переважна більшість присутніх, зокрема й наваррський король. Цей останній, хоч і дуже образився на Філіпа, що той не обрав королевою любові та краси Марґариту, все ж був вдячний йому за те, що через отримані пошкодження Хайме де Барейро не лише відсутній на сьогоднішньому банкеті, а взагалі не братиме участі в подальших змаганнях — і, отже, не здобуде ніяких призів.
Трохи згодом до Філіпа підійшов маршал-розпорядник турніру і спитався, чи має він намір відстоювати свій титул у завтрашніх ґрупових змаганнях. Філіп ввічливо відмовився, пояснивши під добродушний регіт присутніх, що зачарований своєю королевою і збирається, як вірний лицар, знаходитися біля неї, щоб захищати її від посягань з боку можливих претендентів на його місце.
Потім Філіпові довелося виручати зі скрути ґрафа Шампанського. Як ми вже знаємо, в сутичці з Хайме де Барейро Тібальд забився і не був певен, що наступного дня зможе стати на чолі однієї з партій у загальному турнірі. Але й відмовлятися він не наважувався, позаяк у лицарському середовищі такі ушкодження вважалися сущою дрібницею. Бачачи, як розгубився Тібальд, коли до нього попрямував маршал, Філіп негайно взяв слово і заявив, що в почті королеви любові та краси, окрім дам і дівиць, мають бути й кавалери — хоча б для того, щоб дбати про вищезгаданих дам і дівиць.
Присутні визнали цю трохи кумедну вимогу, втім, цілком законною. З-посеред інших кандидатур у кавалери Філіп назвав ім’я Тібальда де Труа, який радо вхопився за його пропозицію. Відтак, за загальною згодою, ватажками двох супротивних партій були призначені Ернан де Шатоф’єр та Гуґо фон Кліпенштейн.
З закінченням трапези скінчились і муки Філіпа. Високоповажні панове приступили до десерту, а дами та стомлені турніром лицарі розійшлися по своїх покоях.
Повернувшись до себе, Філіп застав у вітальні вельми цікаву картину. Посеред кімнати на встеленій килимами підлозі сиділи Ґабріель де Шеверні, Маріо д’Обіак та Марк д’Арінсаль і перебирали якісь речі, що лежали, звалені в купу, перед ними. Там було кілька мереживних манжетів, пара дамських рукавичок, один відірваний від сукні рукав, десяток носових хусточок з вишитими на них гербами й ініціалами, безліч різнокольорових стрічок для волосся, а також різні дрібнички, на зразок брошок, шпильок і застібок.
— А це що таке? — промовив Філіп, швидше констатуючи сам факт наявності цих речей та їх кількість, ніж питаючи, звідки вони взялися. Їх походження було для нього очевидне.
— Подарунки від дам, монсеньйоре, — з усмішкою відповів д’Обіак. — Під час турніру пан де Шеверні наказав перехоплювати їхніх посланців, щоб вони не відволікали вашу увагу.