— А між іншим, люба моя королево, — стримано мовив Філіп, — чоловік може дати тобі те, на що не здатна жодна жінка.
— Ориґінальна думка, — нітрохи не збентежившись, відповіла римська принцеса. — Що ж, незабаром у тебе буде нагода довести мені справедливість цього твердження… Тільки не тіш себе марними сподіваннями — це станеться нашої першої шлюбної ночі, і ні днем… то пак, ні ніччю раніше.
„Ну ось! — скрушно резюмував Філіп. — Найшла коса на камінь. Схоже, все йде до того, що незабаром у нашому веселому товаристві з’явиться ще один крутий хлопець — моя дружина“.
Та на цьому сюрпризи того ранку не закінчилися. Прибувши на ристалище, Анна підійшла до Марґарити і цілком серйозно заявила, що відмовиться від вінця королеви любові та краси, якщо її наваррська кузина не погодиться розділити з нею цей титул. Після безсонної ночі Марґарита мала змучений і спустошений вигляд. Вона мляво подякувала Анні за люб’язність і без будь-яких додаткових умов пристала на її пропозицію. Таким чином була залагоджена вельми дражлива незручність, що виникла напередодні з Філіпової ласки, коли на турнірі з нагоди дня народження Марґарити царювала інша принцеса. (Між іншим, пліткарі й дотепники схильні були шукати цьому інші пояснення, значно пікантніші; ми їх тут не розглядатимемо, проте істини ради визнаємо, що деякі припущення були не такі вже й далекі від дійсності.)
На запрошення Філіпа в почесній ложі королеви любові та краси міцно окопалися (буцімто для захисту дам, а насправді, щоб виправдати свою неучасть у турнірі) Тібальд де Труа, Оттон Савойський, Педро Араґонський, а також кілька друзів та родичі Філіпа, серед яких був і Ґастон д’Альбре. Цей останній розсудливо попросив притулку, ховаючись від цілої юрби лицарів, що жадали схрестити списи з переможцем леґендарного Грози Сарацинів. Філіп зглянувся на його біду, але спершу примусив кузена дати страшну клятву ніколи, ні за яких обставин не згадувати в його присутності про свою перемогу над Гуґо фон Кліпенштейном.
А от невтомний мисливець за престолами, найзнатніший з усіх мандрівних лицарів — ми кажемо, звісно, про Еріка Датського, який вчора ввечері погодився увійти в почет королеви любові та краси, на ранок змінив своє рішення і записався рядовим лицарем у загін Ернана де Шатоф’єра, де ще залишалося кілька вільних місць. Всупереч формальній меті своїх відвідин Наварри, молодий датський принц залишався на диво байдужим до Марґарити і не робив жодних спроб здобути її прихильність. Злі язики при наваррському дворі стверджували, ніби він, побачивши, яка вона розпусниця, заявив спересердя: „Збіса мені здалася ця вертихвістка, нехай і з королівством на додачу“, — і відмовився від претензій на її руку. (Втім, Філіп здогадувався про справжню причину такої дивної поведінки датського принца; він чудово розумів, що раз Анна не запросила до свого почту Ізабеллу Араґонську, то й Еріку нічого було робити в ложі королеви.)
Коли вже було згадано про почет королеви любові та краси, то треба сказати, що дам та дівчат у своє оточення Анна добирала вельми професійно, з гарним знанням справи. Філіп гідно оцінив її витончений смак, що дозволив їй зібрати біля себе чудовий букет чарівних личок і струнких фіґур. Велика кількість красунь, проте, не вплинула на його плани, і, віддавши належне Анні, як своїй королеві та нареченій, він незабаром підсів до Бланки з явним наміром скористатися сприятливими обставинами для рішучого штурму її захисних порядків; на щастя, Монтіні, що мав звичай з’являтися в найнедоречніші моменти, тепер був позбавлений такої можливості.
Одначе Бланка недовго терпіла Філіпові приставання. Відчуваючи, що її опір починає танути, вона лагідно звеліла йому забиратися геть, пригрозивши, що інакше піде сама і більше до ложі не повернеться. Зовнішня лагідність її тону не ввела Філіпа в оману, радше навпаки — не на жарт злякала його, бо свідчила про непохитну рішучість здійснити погрозу. Щоб не позбутися Бланчиного товариства, він мусив облишити свої залицяння, і ця невдача ще дужче розпалила його ворожість до Монтіні, який своєю присутністю в Памплоні (ба навіть самим своїм існуванням) завдавав йому дедалі більше прикрощів. Філіп відчував, що його ненависть до Етьєна поступово набуває якісно нового змісту, і він знай ловив себе на тому, що в думках перебирав різні способи його фізичного усунення.
Щоб досадити об’єкту своєї пристрасті, Філіп, з Анниного дозволу, став упадати коло Діани Орсіні — тієї самої, що напередодні надіслала йому в подарунок відірваний від сукні рукав. Як виявилося згодом, ця чорноволоса й синьоока дівчина п’ятнадцяти років, представниця молодшої гілки одного з наймогутніших в Італії родів і улюблениця римської принцеси, не поділяла смаків своєї подруги та пані. Діану більше приваблювали хлопці, ніж дівчата, а Філіп узагалі зачарував її, і вже надвечір вона ладна була віддати йому не тільки рукав, але й весь свій одяг з невинністю на додачу. Філіпа не довелося умовляти прийняти цей подарунок: на його щире переконання, лише цілковитий дурень та нечема міг би знехтувати коханням такої милої й чарівної дівчини.