Дорóгою осоловілі панове весело гомоніли і наввипередки відпускали на адресу молодят солоні жарти, а першу скрипку в цій какофонії, безперечно, грав Філіп де Пуатьє. Сперши свою центнерову тушу на плечі двох здорованів-лакеїв, він густим басом горлав якусь паскудну пісеньку вкрай непристойного змісту; її, либонь, розцінили б недоречною навіть на весіллі свинопаса з батрачкою. При цьому дехто з відносно тверезих гостей завважив вираз глибокої огиди, що спотворив бездоганно правильні риси обличчя дружини наслідного принца Франції, Ізабелли Араґонської.
Тим часом Філіп, міцно стискаючи Бланчину руку, обмізковував одну чудову ідею, яка оце щойно спала йому на думку: схопити даму свого серця на руки і, рішуче придушивши можливий опір, негайно віднести її до себе — а потім хай буде, що буде. Однак, зваживши всі за і проти, він дійшов висновку, що для такого сміливого й мужнього вчинку йому бракує щонайменше ще двох келихів доброго вина, і твердо вирішив при першій зручній нагоді надолужити втрачене. Ніби здогадуючись, які думки сновигають у Філіповій голові, Бланка сторожко позирала на нього, але вивільнити руку не намагалася.
Опинившись у просторій спальні молодят, розпалені вином вельможі більшістю голосів зажадали, щоб спершу Ґабріель роздягнув Матільду і лише потім віддав їм на розтерзання її підв’язку. У ті часи ще був досить поширений звичай перед першою шлюбною ніччю виставляти голу наречену на загальний огляд і в присутності бучної компанії друзів жениха вкладати її в ліжко. Принаймні Філіпові з Луїзою довелося це пережити, і тому він сп’яну підтримав цю вимогу, повністю зіґнорувавши благальні погляди Матільди, які вона кидала на нього, Бланку та Марґариту.
Важко зітхнувши, Ґабріель заходився виконувати бажання ясновельможного товариства. Від хвилювання його руки тремтіли, а на лобі виступив холодний піт. Матільду проймала нервова дрож; вона мерзлякувато щулилася під відверто оцінюючими поглядами вельмож і, палаючи від сорому, пристрасно благала небеса послати їй легку смерть.
Коли на дівчині лишилися тільки панчохи, туфлі й коротка спідня сорочка з тонкої напівпрозорої тканини, Бланка рішуче промовила:
— Годі вже, панове. По-моєму, досить.
У її дзвінкому голосі виразно пролунали владні і навіть трохи погрозливі нотки, що вмить протверезили всіх присутніх. П’яні хихотіння жінок, збуджені коментарі і хтиві ахання та охання чоловіків негайно припинилися, і в кімнаті запала ніякова мовчанка.
— Атож, — стримано озвалася Марґарита. — Мабуть, справді досить. А тепер, любі дами й одружені сеньйори, потісніться. Звільніть місце для сеньйорів неодружених, нехай вони трохи порозважаються.
Всі дами, одружені сеньйори і сеньйори, що віднесли себе до таких, квапливо відступили попід стіни, залишивши посеред кімнати сімох молодих людей, що жадали з’ясувати між собою, хто з них перший стане одруженим. Ґабріель опустився перед Матільдою навколішки, тремтячими руками зняв з її правої панчохи мереживну підв’язку і, глибоко вдихнувши, навмання кинув її через плече.
І пішло-поїхало!… Філіп безліч разів був присутній на весіллях, але ще ніколи не бачив так лютої боротьби за підв’язку нареченої. Глядачі голосно реготали, пронизливо вищали, дехто, зігнувшись навпіл, трясся в істериці, і всі дружно під’юджували забіяк, кожний з яких, роздаючи стусани направо й наліво, намагався підхопити з підлоги підв’язку і не підпустити до неї будь-кого іншого. Вибравши момент, відразу двоє з них, Педро Оска та Тібальд Шампанський, одночасно пірнули вниз, простягаючи руки до дорогоцінного талісмана, але зіштовхнулися лобами і, дружно скрикнувши від болю, гепнулися на підлогу. Інші п’ятеро навалилися на них зверху.
Злощасна підв’язка так і не дісталася нікому з семи претендентів. Вочевидь, у запалі боротьби хтось ненавмисно підчепив її і, не помітивши цього, зробив різкий рух — підв’язка відлетіла в куток кімнати і впала біля ніг Жоанни Наваррської.
— От і все, — поспіхом констатувала Марґарита, побоюючись, що захоплені боротьбою молоді люди чого доброго накинуться на її кузину. — Перемогла Жоанна… Гм. Це дуже до речі, сестричко. Тобі давно пора заміж.
Жоанна почервоніла і, приховуючи збентеження, швидко нахилилася до підв’язки — буцімто для того, щоб підібрати свій трофей.
— Ну, гаразд, друзі, — тим часом продовжувала Марґарита. — Повеселилися трохи, і досить, не будемо зловживати терпінням молодят. Нехай тепер і вони вступлять у протиборство… В любовне, певна річ.
Товариство добродушно зареготало на грубий жарт наваррської принцеси, а Бланка закусила губу і спохмурніла.