Філіп розгубився. Жіночий плач завжди збивав його з пантелику, і щоразу з невідомої причини на очі йому теж наверталися сльози.
Він усадив Ізабеллу в найближче крісло, сам опустився перед нею навколішки і стиснув її руки в своїх.
— Не плач, рідна, — заблагав він. — Прошу тебе, не плач. Якщо ти не хочеш, я не силуватиму тебе.
— Ні, милий, ні. Ти мене не силуєш. Я хочу, щоб ти лишився зі мною. — Вона піднесла його руку до своїх губ і поцілувала її. — Я так хочу тебе…
— Але чому ти плачеш?
— Це так… від щастя.
— Ти щаслива?
— Шалено! Я вже й не сподівалася зустрітися з тобою… Та ось, завдяки Марґариті, ми знову разом, і ти знову цілуєш мене… як тоді…
— Ти ще пам’ятаєш про це? — спитав Філіп, ніжними доторками губ збираючи з її щік сльози.
— Пам’ятаю, любий. Я пам’ятаю все до найменшої дрібниці. — В Ізабеллиних очах затанцювали смарагдові вогники. — Я ніколи не забуду той тиждень, що його ти провів у нас в Сараґосі.
— Я теж не забуду…
— Особливо останній вечір, коли ти прийшов до мене нібито для того, щоб попрощатися. І тоді ми ледве не переспали.
Філіп усміхнувся — мрійливо і трохи ніяково.
— „Ледве“ не рахується, Ізабелло. — Він міцніше обняв її і притиснувся лицем до її грудей. — Тоді ми дуже злякалися.
— Як? Ти теж?
— Ще б пак! У мене аж жижки трусилися.
— А мені сказав, що не хочеш позбавляти мене незайманості поза шлюбом.
— Треба ж було якось виправдати свій відступ. От я і сказав перше, що спало на думку.
— Подумати тільки! — млосно промовила Ізабелла, запускаючи пальці в його золотаву чуприну. — У тебе — і жижки трусилися!
— Тоді я був дитиною, — пробурмотів Філіп, знемагаючи від блаженства; йому було невимовно приємно, коли жінки тріпали його волосся. — Я був невинною, незіпсутою дитиною. Лише за два місяці мені виповнилося тринадцять років.
— А мені вже йшов шістнадцятий.
— Отож-то й воно. Я гостро відчував нашу різницю в віці, цим зокрема і пояснювався мій відступ тієї ночі. Я бачив перед собою дорослу панночку і боявся, що вчиню щось не так, а ти кепкуватимеш з мене.
— Я б не кепкувала, Філіпе. Бо вже тоді була закохана в тебе і дуже шкодувала, що ти менший за мене. Я вважала твій вік серйозною перешкодою для нашого шлюбу, проте батько сказав, що це не біда, що з плином часу різниця зітреться. Зрештою, моя бабця, королева Хуана, була на цілих п’ять років старша за мого діда, Корнелія Юлія, — і нічого, жили в любові та злагоді. Батько був упевнений, що з нас вийде чудова пара.
— А я гадав, що то була твоя ідея.
— То була наша спільна ідея. Коли я сказала батькові, що хочу стати твоєю дружиною, то думала, що він лише посміється з мене і вже готувалася влаштувати істерику. Та він поставився до цього дуже серйозно. У листі до твого батька, пропонуючи заручити нас, він пообіцяв зробити мене наступницею престолу, якщо твій батько, в свою чергу, відпише тобі Ґасконь. Він вваж…
— Та що ти кажеш?! — перебив її вражений Філіп. Він підвів до неї обличчя і запитливо поглянув їй в очі. — Невже він робив таку пропозицію?
— А ти нічого не знав?
— Ні, не знав. Тоді батько взагалі не розмовляв зі мною, а потім, коли ми помирилися… Думаю, він просто побоявся признатися мені. Побоявся мого осуду… Отуди к бісу! — Філіп досадливо закусив губу. — А як же твій брат? — після секундної мовчанки запитав він.
— Педро не буде королем, — відповіла Ізабелла, хитаючи головою. — Це було ясно вже тоді і тим більше ясно тепер.
— Твій батько хоче позбавити його спадку?
Ізабелла сумно зітхнула:
— Ти ж знаєш, що представляє з себе мій брат. Тюхтій він був, тюхтієм і лишився. Навряд чи він довго утримається на престолі і, слід віддати йому належне, чудово це розуміє. Педро сам не хоче бути королем. Він панічно боїться відповідальності за владу і цілком задовольняється своїм ґрафством Теруельським. Батько дав йому останній шанс — одружитися з Марґаритою…
— Це безнадійно, Ізабелло, повір мені.
— Я знаю. І скажу тобі по секрету, що сьогодні ти посварився з майбутнім королем Араґону.
— З Фернандо?! О, Боже!…
— Тільки нікому ні слова, — попередила Ізабелла. — Про це не знає навіть Марія. Для більшої певності батько вирішив дочекатися, коли Марґарита назве ім’я свого обранця, і лише тоді він оголосить Марію наступницею престолу.