— Монсеньйоре! Навіщо погрожувати? Я ж дворянин і даю вам слово честі.
— Так тому й бути, — кивнув Філіп. — Покладуся на твоє слово честі, а ще більше — на твій страх перед покаранням. Тепер іди й будь слухняним хлопчиком.
Паж мовчки поклонився і вже відійшов на кілька кроків, аж раптом осміхнувся і сказав:
— Але й жінка мені наснилася, монсеньйоре! Пальчики оближеш.
— Забирайся геть, шмаркачу! — роздратовано гримнув Філіп. — Оближи спочатку молоко зі своїх губ, а потім вже на жінок облизуйся.
Розділ XLVII
Нічна нарада
В невеличкій віталенці його покоїв було темно й пусто. Філіп пройшов до сусідньої кімнати, звідки чулося мляве базікання. Там його чекали д’Альбре і Біґор. Сімон був сонний, а Ґастон злий.
— Майже всі наші в зборі, — констатував Філіп. — А де ж Ернан?
— В мильні. Ґоше обливає його холодною водою, — пробурчав у відповідь Ґастон.
Філіп прислухався — з мильні долинав плескіт води і задоволене гарчання баритоном.
— Тверезіє, — похмуро додав Сімон.
Філіп зняв з себе камзол, сів у крісло навпроти друзів і запитав:
— Це з його ласки ви тут?
— А з чиєї ж іще? — ліниво зронив Ґастон. — Монах клятий!
— Ти був у ґрафівни Іверо? — співчутливо поцікавився Філіп.
— Атож, у неї.
— Ага! Тепер зрозуміло, чому в тебе такий кислий вигляд
— Ще б пак! Цей євнух з ґеніталіями, витяг мене з ліжка.
(З властивою йому грубуватою вишуканістю Ґастон назвав ліжком крісло в вітальні Гелениних покоїв. Йому соромно було признатися друзям, що за три тижні, проведені в Памплоні, він жодного разу не переспав з нею — як, власне, і з будь-якою іншою жінкою.)
— А ти, Сімоне? Де ти був?
— Я?… Я нічого… — Очі його забігали. — Я просто…
— Він просто розмовляв з ґрафинею де Монтальбан, — прокоментував Ґастон. — Ґраф, її чоловік і двоюрідний дядько, виявився застарий, щоб бути запрошеним до Кастель-Бланко, і ґрафиня нудьгувала без нього. От Сімон і вирішив трохи розважити її. Ти ж знаєш, який він цікавий і дотепний співрозмовник.
Філіп з серйозною міною кивнув, ледве стримуючись, щоб не зареготати.
— Та вже ж, знаю. Це загальновідомо.
— А ти що робив? — спитав у нього д’Альбре. — Ану, ану! — він взяв Філіпа за грудку, притягнув його до себе і обнюхав скуйовджене волосся; потім штовхнув його назад у крісло. — Ну, і як вона?
Філіп почервонів:
— Хто „вона“?
— Ізабелла Араґонська.
— Звідки ти взяв, що…
— Та годі тобі! — відмахнувся Ґастон. — Не вдавай ображену невинність. Щойно ти валявся в ліжку з Ізабеллою Араґонською, я це по запаху вчув.
— Навіть по запаху? Подумати тільки! Наш хорт узяв слід.
— Твій сарказм недоречний, друже. Нюх у мене справді тонкий — хай і не так тонкий, як у хорта, а проте я виразно відчуваю апетитний запах Ізабелли. Допіру я упадав за цією гордячкою…
— І отримав відкоша, — злорадно вставив Сімон.
— Буває, — незворушно відповів Ґастон. — Коли тобі дає відкоша чужа дружина чи незаміжня дівиця, це лише прикра невдача, в цьому немає нічого ганебного. А ось один наш спільний знайомий (з делікатності я не стану називати його на ім’я), так його часом відшиває його ж власна дружина.
Сімон похнюпився, а Філіп захихотів.
— Отже, — тим часом продовжував Ґастон, — Франція отримала від тебе вже другого ляпаса. Спершу ти відвоював Байонну, а тепер відтрахав дружину наступника престолу.
— Заткни пельку, Ґастоне! — раптово скипів Філіп, очі його гнівно зблиснули. — Коли я ще раз почую від тебе це слово стосовно жінок, яких я люб… які мені подобаються, — то нарікай на себе і не кажи, що я не попереджав.
Ґастон приречено зітхнув:
— В такому разі мені доведеться взагалі забути це слово. Адже ти люб… цебто, тобі подобаються всі без винятку жінки, яких можна без огиди тра… пардон, кохатися з ними в більш-менш тверезому стані.
— Фу! — промовив Філіп, гидливо поморщившись. — Який ти паскудник!
— Що правда, то правда, — почувся з протилежного кінця кімнати Ернанів голос. Розчервонілий від холодного купання і закутаний у широке біле простирадло, він стояв біля дверей, що вели до мильні. — Філіп має рацію: тільки-но в житті з’являється щось світле і прекрасне, тут-таки приходить Ґастон і все спаскуджує.
Д’Альбре демонстративно пирхнув:
— Чия б корова мукала! Не тобі, монахові клятому, просторікувати про світле і прекрасне.